LITMIR.BIZ

Скачать книгу

треба з тобою серйозно побалакати.

      – Давай поговоримо.

      – Катрю, я не можу надалі мовчати, – схвильовано почав Роман, – тому прийняв рішення не відкладати розмову в довгий ящик.

      – Та що ж трапилося?

      – А ти не здогадуєшся?

      – Ні.

      – Я знаю, що ти зустрічаєшся з Федьком…

      – Це не секрет. Ну то й що?

      – Я розумію, що ця розмова, можливо, закінчиться для мене недобре, але вона повинна відбутися, бо інакше не можна, – швидко, уже рішучіше почав Роман. – Не знаю, помічала ти чи не хотіла бачити, що я тебе… Я тебе кохаю! – випалив він.

      Катря на мить зупинилася.

      – Я… Я вважала нас друзями.

      – Так. Ми були друзями, бо були дітьми. Але це дитяче почуття в якусь мить перейшло не в захоплення, навіть не в закоханість, а у справжнє кохання.

      – Ромчику, – зітхнула Катря, – мій любий Ромцю! Ти мене вибач, але я зустрічаюся вже давно з Федьком.

      – Ви кохаєте одне одного?

      – Так!

      – Федько… Звичайно, він мій друг, але… Ти дивишся на нього закохано й не помічаєш того, що бачать інші.

      – Що в нього не так?

      – Він схильний до зради, до хитрощів, він нещирий і невідвертий.

      – Зі мною він щирий. А інші мене не бентежать анітрішки.

      – Ти мрійлива, чутлива, ніжна, а Федько може тебе поранити словом або навіть зрадити.

      – Не мели дурниць, Ромчику. У тебе ревнощі.

      – Я знаю, що кажу. Я ніколи тебе не зраджу, ніколи не покину, ні в радості, ні в скруті, – палко заговорив Роман. – Ти не дивись, що ми з мамою живемо бідно і в нас старенька хата. Усе це справа часу. Я закінчу ПТУ, мені одразу дадуть у гуртожитку кімнату, потім буду працювати й отримаю свою квартиру. Ти знаєш, що на будівництві швидко можна отримати житло? Поїдемо звідси удвох: лише ти і я!

      – Ромчику, давай залишимося друзями, як було до цього, – якомога лагідніше, щоб не образити хлопця, сказала Катря. – Уважай, що цієї розмови між нами не було, і нехай усе буде так, як є.

      – Але чому?!

      – Бо я кохаю іншого.

      – Це не кохання!

      – Звідки ти знаєш? – Катря таємниче посміхнулася.

      – Відчуваю.

      – То що ж тоді між нами?

      – Якась мара! У тебе на очах пелена. Ти слухаєш своє серце, а не розум. Благаю тебе: покинь Федора, давай поїдемо звідси! Хочеш, на коліна перед тобою стану? Хочеш?!

      – Нікуди ми, Ромчику, вже не поїдемо. Пізно.

      – Як то?

      – Я чекаю дитину.

      Роман зупинився, ніби його вдарила блискавка. Потім, зібравши всі сили, глухо мовив:

      – Ось воно як.

      – Ось так, Ромцю. Ходімо, бо до півночі додому не дотеліпаємося.

      Роман схопив її за плечі.

      – Катрю! Люба Катрю! – дивлячись прямо у вічі, сказав він. – Дитина нам не завадить. Я буду любити її так, як свою, як люблю тебе!

      – Ромчику, ти мене не зрозумів. Я кохаю Федора й виходжу незабаром за нього заміж.

      – Подумай, що ти робиш! – ще не втрачаючи надії, сказав Роман.

      – Я

Скачать книгу