LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Навколо було сіро, непривітно, похмуро, бо вже кілька днів небо було в полоні важких хмар.

      Федько обійняв дівчину за плечі.

      – Ну, як ти, Катрю?

      – Добре. Мати руку вивихнула, так я зараз взяла відпустку, що залишилася, і працюю за неї дояркою.

      – Ми ж домовлялися, що поїдемо влітку разом відпочивати на море на ці два тижні, – дорікнув Федір.

      – Поїдеш сам, як захочеш. Навіщо мені море?

      – Катрю! Ти ріжеш мене без ножа! Ти ж не бачила моря, а повинна побачити, бо це не тільки здоров’я, а й краса.

      – Ще встигну. Життя довге. А тут теж гарно.

      – Ой Катрю, Катрю, – зітхнув Федір. – Чому ти не така, як усі?

      – Бо я така одна, – посміхнулася дівчина. – Ось і все. Ти ж за це мене кохаєш? Чи не так?

      – За все! Я кохаю тебе за все й ладен тобі пробачити всі твої дивацтва.

      – У місті не такі дівчата?

      – Ти що, ревнуєш?

      – Запитую.

      – Звичайно, що не такі.

      – Устиг уже їх пізнати? Чи, може, й покохати?

      – Не будь дурненькою, Катрю. Ти найкраща і в селі, і в місті.

      Федір засунув носа під хустку Катрі й поцілував у шию.

      – Ти пахнеш силосом…

      – А чим же ще я повинна пахнути, коли працюю біля корів? – спитала Катря й схаменулася: – А конвалії? Моє тіло тепер не пахне конваліями?

      – Пахне. Пахне конваліями, – відповів Федір і міцніше притиснув її до себе. – Хіба важливо, чим ти сьогодні пахнеш? Важливо, що ти є в мене і я кохаю тебе до нестями.

      – Навіть у цій хустці?

      – Навіть у хустці.

      – І в калошах?

      – Так. І в калошах.

      – І ніколи не розлюбиш, чим би я не пахла?

      – Катрю, ну ти й дурненька, – розсміявся Федір. – Хочеш цукерку?

      – Хочу. Бо я ще й не снідала.

      – Федько дістав із кишені цукерку з написом «Кара-Кум», розгорнув обгортку, кинув її в річку. Темні, невдоволені води одразу ж підхопили її й кудись за течією понесли. Він поклав цукерку до рота дівчини й сказав:

      – Ти зараз схожа на голодне горобеня.

      – Спасибі, що не на ворону.

      – Може, підемо додому? Ти голодна, і холодно тут, сиро й мрячно.

      – Ходімо. Тільки підемо вже по дорозі, а не через городи.

      Вони пройшли кілька кроків, і Катрю зненацька знудило.

      – Відвернися! – закричала вона й чомусь виблювала.

      – Що з тобою? – сполохано спитав хлопець. – Чи отруїлася чим?

      – Не знаю, – знизала плечима. – Ніколи такого ще не було.

      Удома, коли вона з’їла тарілку борщу з індичатиною, її знову знудило й вирвало. І тут вдарила Катрі в голову здогадка, від якої зашуміло у вухах і несамовито закалатало в грудях серце. «Я вагітна», – подумала злякано. Вона лягла в ліжко й до вечірнього доїння не вставала, думаючи про щось своє. А за два тижні Катря вже напевно знала, що завагітніла. Федько від такої новини спочатку розгубився, а потім сказав, що треба готуватися до весілля, хоча планував оженитися після закінчення інституту. Закохані домовилися, що кожен із них про весілля, яке мало відбутися,

Скачать книгу