Рибалки - Чiґозі Обіома

Скачать книгу

запропонував, щоб ми закидали двір тієї жінки камінням, сподіваючись, що котрийсь камінь влучить в одного з її синів, а тоді накивали п’ятами, перш ніж хтось вийде з двору.

      – Неправильно думаєш, – сказав Боджа. – А що як котрийсь із її синів, отих великих голодних хлопців, що носять подраний одяг і мають біцепси, як у того Арнольда Шварценеґґера, впіймають нас і наб’ють? – Він показав рукою, як випинаються їхні дужі біцепси.

      – Вони всиплють нам ще сильніше за батька, – докинув Ікенна.

      – Так, – сказав Боджа. – Навіть уявити важко.

      Ікенна згідно закивав. Тепер я залишився єдиним, хто ще нічого не запропонував.

      – Бене, а ти що скажеш? – спитав Боджа.

      Я ковтнув, і моє серце забилося швидше. Моя впевненість часто жухла, коли старші брати змушували мене приймати якесь рішення замість того, щоб вирішити за мене. Я ще думав, коли мій голос промовив незалежно від мене самого:

      – У мене є одна думка.

      – То кажи! – скомандував Ікенна.

      – Гаразд, Іке, гаразд, я пропоную захопити одного з її півнів… – я прикипів очима до його обличчя. – І…

      – Так? – сказав Ікенна. Вони всі навели на мене очі, ніби я став якоюсь сенсацією.

      – Відрубати йому голову, – закінчив я.

      Щойно я договорив, як Ікенна скричав:

      – Оце справді фатально! – а Боджа, чиї очі раптом ніби здичавіли, заплескав у долоні.

      Мої брати хвалили мене за ідею, джерелом якої стала казка, що її розповів нам у класі вчитель мови йоруба на початку чверті. У тій казці лихий хлопець у нападі люті знімає голови усім півням і куркам в околиці. Ми поспішили геть зі свого двору, тримаючи в голові найменш відкриту дорогу до будинку тієї жінки, і проминули невеликі кущі й лавку теслі, де нам довелося позакривати вуха долонями, щоб захистити їх від оглушливого звуку верстатів, що розпилювали деревину. Та жінка, Ія Іябо, жила в невеликому бунгало, що зовні було ідентичне нашому: невелика веранда, два вікна із жалюзі й сітками, прибитий до стіни лічильник електрики й подвійні двері, от тільки її огорожа була не з цегли й цементу, а з глини й землі. Ця огорожа в кількох місцях потріскалася від тривалого впливу сонця і була всіяна різними плямами й патьоками. Крізь гілля одного з дерев тягнувся від високовольтного стовпа до двору електричний кабель.

      Ми намагалися почути бодай якісь ознаки життя, але Ікенна й Боджа невдовзі зробили висновок, що двір порожній. За командою Ікенни Обембе переліз через огорожу, ставши Ікенні на плече. Боджа рушив за ним, а ми з Ікенною залишилися стояти на сторожі. Щойно вони двоє залізли у двір, звідти почулося кукурікання й несамовите биття півневих крил, що наближалося до огорожі разом із тупотінням ніг моїх братів, які гналися за птахом. Це повторювалося кілька разів, аж поки ми почули, як Боджа сказав: «Тримай, тримай його, не відпускай!» – так само, як ми казали одне одному, коли наші гачки підсікали рибу під час риболовлі на Омі-Алі.

      Почувши цей вигук, Ікенна ступив уперед, щоб видертися на огорожу й подивитися, чи впіймали вони півня, але зупинився

Скачать книгу