Тінь вітру - Карлос Сафон Цвинтар забутих книжок

Скачать книгу

подивилися? – спитала вона, явно бажаючи щонайшвидше покинути це місце.

      – Майже, – відповів я. – Ви казали, що невдовзі після від’їзду Хуліана до Парижа надійшов якийсь лист, але пан Фортюні наказав вам викинути його…

      Жінка хвилину вагалася, а потім кивнула головою.

      – Я поклала його до шухляди шафи, що в передпокої, на той випадок, якщо колись приїде француженка. Він і досі має бути там.

      Ми попрямували до шафи й відкрили першу шухляду. Брунатно-жовтий конверт лежав зверху колекції зупинених годинників, заіржавілих ґудзиків та монет, які вийшли з обігу двадцять років тому.

      Я взяв конверт та уважно розглянув його.

      – Ви читали цього листа, пані Авроро?

      – За кого ви мене маєте?

      – Я не волів вас образити. Якщо ви вважали, що Хуліан помер, прочитати цього листа було б цілком природно.

      Сторожиха знизала плечима, опустила очі й покрокувала до дверей. Я скористався моментом та сховав листа у внутрішню кишеню піджака.

      – Послухайте, я не бажаю справити хибне враження, – озирнулася пані Аврора.

      – Звичайно ж, ні. То що було в листі?

      – Це було любовне послання. Як ці історії, що їх читають по радіо, тільки ще сумніше, розумієте? Здавалося, наче все це – правда. Повірте мені, я мало не плакала, коли читала цього листа.

      – Ви дуже вразлива, пані Авроро.

      – А ви – диявол.

      Того ж вечора, попрощавшись із панею Авророю й пообіцявши тримати її в курсі справ стосовно Хуліана, я пішов побачитися з управителем будинку. Пан Моліна, либонь, бачив і кращі дні, але зараз йому належала лише напівзруйнована контора на брудному першому поверсі будинку на вулиці Флорідабланка. Утім, людиною Моліна здавався веселою та задоволеною із себе. До його рота наче приклеїлася напівспалена сигара – здавалося, вона росте простісінько з його вусів. Дихав він так, як більшість людей хропе, тому я першої миті подумав був, що він спить. Його сальне волосся розгладжувалося на лобі, над маленькими свинячими очима. Костюм його можна було б продати на блошиному ринку Енкантес щонайбільше за десять песет, натомість в око відразу впадала криклива краватка тропічних кольорів. Судячи зі стану контори, пан управитель уже нічим не управляв, хіба що клопами та павутинням забутої Барселони.

      – У нас саме ремонт, – сказав він, вибачаючись.

      Щоб розтопити лід, я згадав ім’я пані Аврори, наче посилався на стару приятельку власної родини.

      – О, замолоду вона була справжньою красунею, – прокоментував Моліна. – З віком вона споганіла й погладшала, але і я вже не той, яким був. Можете не вірити, але у вашому віці я був справжній Адоніс. Дівчата навколішках благали бодай однієї ночі зі мною, щоб мати можливість народити від мене дітей! На жаль, двадцяте століття не принесло із собою нічого доброго. Чим можу стати у пригоді, молодий чоловіче?

      Я розповів йому більш-менш правдоподібну історію про ймовірну віддалену спорідненість із

Скачать книгу