LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Щось на зразок того.

      – Чи ви маєте інші книжки Каракса?

      – Колись були. Хуліан Каракс – моя спеціальність, Даніелю. Я подорожую світом у пошуках його книжок.

      – І навіщо вам вони, якщо ви їх не читаєте?

      Незнайомець видав якийсь моторошний, задушливий звук. Я не відразу зрозумів, що то він так сміявся.

      – Для єдиного, що з ними потрібно робити, Даніелю.

      Він витяг з кишені коробку сірників, узяв один та циркнув. Уперше в світлі полум’я з’явилося його обличчя. Мене знов охопив жах: у чоловіка не було ані носа, ані губів, ані повік. Це не було обличчя – це була маска з чорної зарубцьованої шкіри, знищеної вогнем. Це була та сама мертва шкіра, якої торкалася Клара.

      – Спалювати їх, – прошепотів він.

      Його очі випромінювали ненависть.

      Порив вітру загасив вогник сірника, і страшне обличчя знов поглинула темрява.

      – Ми зустрінемося знов, Даніелю. Я ніколи не забуваю облич, і ти мого теж не забудеш, – тихо промовив він. – Задля себе самого й задля своєї подруги Клари, я сподіваюся, ти ухвалиш слушне рішення. Уладнай цю справу з Нері… Доволі претензійне прізвище, до речі. Я б ні на йоту йому не довіряв.

      Із цими словами незнайомець повернувся та пішов геть, до пристані. Його постать повільно танула у темряві, а в моїх вухах іще довго відлунював його глухий сміх.

      Блискавки прорізали стіну хмар, що нависли над самим морем. Мені слід було поквапитись, щоб знайти прихисток від зливи, що наближалася. Мої руки тремтіли, а думки стрибали. Буря розливалася з неба рікою, почорнілою від крові. Місяця видно не було, дахи будинків потопали в темряві. Я намагався прискорити крок, але страх міцно скував мої ноги: вони наче налилися свинцем. Дощ усюди переслідував мене. Я сховався під навісом газетного кіоску, намагаючись зібрати думки й вирішити, що робити далі. Удар грому прокотився десь неподалік, і я відчув, як земля хитається в мене під ногами. Вуличні ліхтарі на залитих водою тротуарах замигтіли – і згасли, ніби свічки, задуті вітром. За кілька секунд згасло останнє світло – світло у вікнах, яке дозволяло бачити принаймні обриси будинків. Запала непроглядна темрява; здавалося, вона розповзається з люків каналізації і смердить… На вулиці не було ні душі.

      «Така жінка… будь-хто втратить голову», – пронеслося в моїх думках.

      Я побіг до бульвару Рамблас з єдиною думкою: Клара… Клара… Клара…

      Бернарда сказала, що Барсело поїхав у справах, а в неї самої вихідний, тож ночуватиме вона в своєї тітки Реме, яка мешкає в сусідньому містечку Сан-Адріан-дель-Бесос. Отже, Клара залишилася сама у тій великій квартирі на площі Реаль, і хтозна, що на думці в того жахливого чоловіка без обличчя… Я поспішав на площу Реаль, не звертаючи уваги на зливу; я думав про те, що наразив Клару на небезпеку, віддавши їй книжку Каракса… Діставшись площі, я вже вимок до останньої нитки. Пірнувши під склепіння вулиці Фернандо, я побачив якісь темні постаті, що скрадалися ззаду… Ні, це звичайні жебраки.

      Парадні двері будинку Барсело були зачинені. Я знайшов у кишені ключі, що їх дав мені

Скачать книгу