Ключ від Королівства - Марина и Сергей Дяченко Ключ від королівства

Скачать книгу

важкий сірий день – один із багатьох, і так – до самої смерті…).

      Утупившись у подряпаний лінолеум, я знову пригадала все, що сталося на зупинці. Як я тоді неначе відсунула чорну пелену, і тітка замовкла, закліпала очима, обличчя її з розлюченого раптом стало нормальним, навіть зичливим…

      Може, і з завучкою так спробувати?

      Я підвела голову.

      Ні, навряд. Я знову похнюпилася – у підлогу дивитися безпечніше.

      – Ти знаєш, що з чотирнадцяти років діти уже несуть кримінальну відповідальність?

      – А мені тільки тринадцятий виповнився. От для Зайцевої кримінальна відповідальність вже настала – то й що?

      – Негайно додому! За матір’ю – негайно!..

      – Вона на роботі…

      – Значить, іди на роботу… Або я сама до неї піду!

* * *

      Було ще видно. Навіть уроки не закінчилися.

      А оті троє – Зайцева, Лозова й Хворостенко – спокійнісінько сидять собі зараз на якійсь географії та переморгуються зі своїми хлопчаками. Теж мені – героїні…

      Мій рюкзак залишився в учительській. Ну й нехай – не треба тягати на спині, остогидло…

      Я сіла на лавці біля шкільних воріт. Іти до матері на роботу? Це повне божевілля. По-перше, у своїй конторі вона завжди зайнята, їй навіть дзвонити можна тільки в крайньому випадку. А по-друге…

      Я навіть не обмізковувала цю думку до кінця. Просто машинально витягла з кишені куртки скляну кульку.

      Тепер вона не здавалася чарівною. І весь особливий настрій, який був у мене зранку, кудись щез. Гм, ключ від Королівства… Ось вам ключ від Королівства!

      Ідіть ви всі до дідька зі своїми казочками!

      Я розмахнулася і пожбурила кульку кудись в кущі.

      Може, треба було піти вчора кудись з цим дядьком? Хай би він був і маніяк, заманив мене у ліс… і вбив! І тоді завучка, замість того, щоб шпетити мене, трагічним голосом повідомила б усім про мою смерть. І цілісінький місяць у школі тільки й розмов було б, що про мене (якою я була, по суті, непоганою дівчинкою…).

      Я струснула головою. Що за дурня? Найбезглуздіші дитячі химерії: ось я помру, і вони всі каятимуться… Дитсадок, їй-богу. Чому б то я мала померти? Через оту дурну Зайцеву?

      Мені стало шкода кульки. Усе-таки вона прикольна. Її можна було б подарувати Петрикові чи Дмитрику. Правда, вони через неї поб’ються… Ну, гаразд, тоді можна оголосити змагання: хто краще поводитиметься – той отримає кульку – погратися…

      Ось так розмірковуючи, я підвелася з лавки, підійшла до голих кущів і, нахилившись, почала шукати на землі кульку.

      Кульки не було. Невже я спересердя кудись далеко її закинула? Однак кущі не дуже й густі, тому я навпочіпки залізла досередини.

      Я обмацала все праворуч і ліворуч: на вогкій землі лежав фантик від цукерки і розмоклий недопалок. Хай йому грець, куди ж я її закинула?

      І я полізла ще трохи вперед. Далі – газон, де влітку густа трава. Може, кулька на газоні?

      Я дерлась, як ведмідь, крізь гілляччя. Газону… не було! Я озирнулася – доріжка теж кудись щезла. Куди не глянь – гущавина…

      Я випросталася.

Скачать книгу