LITMIR.BIZ

Скачать книгу

грюкання, будь-якого шуму. Говорив дуже поволі, довго й тягуче, часом гублячи нитку розмови. А найбільше любив, притулившись спиною до груби, сидіти й мовчати. Щиро кажучи, своєю присутністю він ще збільшував страшну тугу, яка там панувала».

      Клим Поліщук працював у таборі сторожем на складі. Під кінець строку захворів і лежав у госпіталі. 9 жовтня 1937 року Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області винесла вирок – засудити понад тисячу осіб до найвищої міри покарання. Хворого письменника разом з іншими вивезли з островів і вбили в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року.

Джерела

      Качуровський Ігор. Клим Поліщук. З тих, хто повернувся, щоб померти // Радіо Свобода. – 2012. – 29 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/sHDJyn

      Коцарев Олег. Фатальна помилка Клима Поліщука // ЛітАкцент: [Електронний ресурс]. – 2009. – 17 вересня. Режим доступу: https://goo.gl/LdU1Le

      Поліщук Клим (1891–1937): [Біографія і твори] // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/eaHeut

      Підгайний Семен. Українська інтелігенція на Соловках. Спогади 1933–1941. – [Новий Ульм]: Прометей, 1947. – 93 с. Режим доступу: https://goo.gl/SmuxxJ

      2 січня 1935 року заарештований письменник Борис Антоненко-Давидович

      Після вбивства радянського партійного діяча Кірова, що сталося 1 грудня 1934 року, Радянським Союзом прокотилася чергова хвиля репресій. У грудні 1934 року було заарештовано та розстріляно ряд українських митців. Бориса Антоненка-Давидовича заарештували у Казахстані, де він працював, і етапували до Києва.

      У вересні 1935 року військовий трибунал Київського військового округу звинуватив письменника у «націоналізмі» та «контрреволюційній діяльності» і засудив до 10 років таборів. У 1937 році до цього терміну додали ще 10 років.

      «Мені довелося побувати тоді землекопом і шахтарем, слюсарем і бухгалтером, фельдшером і секретарем суворого начальника», – згадував Антоненко-Давидович.

      Про перебування письменника у таборах оповідав і його товариш Олександер Хахуля. За його словами, бригадир Бакум, «широкий в кістках та досить товстий запорожець, з традиційно опущеними вниз могутніми вусами», та оперуповноважений оперчекгрупи Джабаєв «зустріли» Антоненка-Давидовича у Востоклазі непривітно – подвійні прізвища мали в’язні, які раніше тікали із зони: «Всіма очима дивись, дивись за ним! Це втікач! Король тайги! Для нього лісові стежки, як в’їжджена дорога!»

      Після звільнення з таборів Борис Антоненко-Давидович нелегально повернувся до України, однак у 1946 році був знову заарештований та згодом вивезений на вічне поселення до Красноярського краю. Але «вічність» була відмінена ХХ з’їздом КПРС: з 1956 року письменник жив і працював на батьківщині, а у 1957 році з його імені було знято тавро злочинця.

      Борис Антоненко-Давидович знову став до літературної праці. Він планував написати книжку про табірний період свого життя. У спогадах Олександра Хахулі зафіксовано, що працівники КДБ, дізнавшись про намір письменника, у 1974 році провели в нього обшук, а один із них попередив: «Ми вас, звичайно, не заарештуємо. Але у нас є інші способи, рівнозначні арештові».

      Згодом

Скачать книгу