LITMIR.BIZ

Скачать книгу

поряд із ним, вдивляючись у море облич.

      – Ми й не маємо уявлення, хто й навіщо викрав нашу безневинну дитину. Ми просимо вас про допомогу. Якщо ви щось бачили або чули, будь ласка, повідомте поліції. Ми готові запропонувати значну винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках нашої дитини. Дякуємо.

      Марко повертається до Анни, і вони падають одне одному в обійми під блискотіння спалахів.

      – Назвіть розмір винагороди! – вигукують із натовпу.

      Розділ 7

      Ніхто не розуміє, як можна було таке пропустити, але невдовзі після закінчення прес-конференції на ґанку до детектива Ресбака підходить поліцейський, тримаючи двома пальцями вдягненої в рукавичку руки світло-рожевого комбінезончика. Погляди всіх, хто є в кімнаті: детектива Ресбака, Марко, Анни та її батьків – Еліс і Річарда – приростають до цього предмета.

      Ресбак зривається з місця:

      – Де ви це знайшли? – збуджено запитує він.

      – О! – виривається в Анни. Усі переводять погляд із поліцейського на неї. Вона стала мертво-блідою на вигляд. – Це було в кошику для білизни в дитячій кімнаті? – допитується Анна, підводячись.

      – Ні, – каже поліцейський, – це було під подушкою сповивального столика. Ми пропустили його під час першої перевірки.

      Ресбак страшенно роздратований. Як можна було таке пропустити!?

      Анна червоніє, їй, здається, ніяково:

      – Пробачте. Я, мабуть, переплутала. Кора була в ньому ввечері. Я перевдягнула її після останнього годування. На цей комбінезончик вона відригнула. Я вам покажу.

      Анна робить крок у бік офіцера й простягає руку, щоб дістати костюмчик, але він відступає назад, від неї.

      – Не чіпайте, будь ласка, – каже він.

      Анна повертається до Ресбака.

      – Я зняла з неї цей та вдягла її в інший. Я думала, що кинула цей комбінезон у кошик для білизни біля сповивального столика.

      – Тож опис тепер не збігається? – уточнює Ресбак.

      – Так, – визнала Анна, виглядає вона спантеличено.

      – То у що ж насправді вона була вдягнена? – Помітивши, що Анна не наважується відповісти, Ресбак повторює: – У що вона була вдягнена?

      – Я… Я не знаю, – каже Анна.

      – Тобто як не знаєте? – напосідає детектив Ресбак. Його тон став різким.

      – Я не знаю. Я трохи випила. Я була втомлена. Було темно. На ніч я годую її в темряві, щоб вона могла й далі дрімати. Вона відригнула на костюмчик, і коли я міняла їй підгузок, то змінила й одяг, у темряві. Я кинула рожевий у кошик – так я думала – і взяла інший із шухляди. В неї багато таких комбінезонів. Я не знаю, якого кольору був той, що я вдягла.

      Анна почувається винною. Та цілком очевидно – цей чоловік ніколи не замінював уночі дитині підгузки.

      – А ви знаєте? – питає Ресбак у Марко.

      Марко виглядає, як олень, якому засліпило очі фарами. Він хитає головою:

      – Я не помітив, у що вона її перевдягла. Я не вмикав світла, коли приходив подивитися на неї.

      – Я

Скачать книгу