LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на площу, де мали допитувати проповідника-суфія, відомого своїм вільнодумством. Для головного духівника султан прислав свого слона, щоби продемонструвати, як він підтримує улемів.[27] Султан особисто на суд не прибув – і відхилив запрошення Великого муфтія – це вказувало, що він бажав триматися подалі від теологічних дебатів.

      Коли вони минали давній цвинтар, з якого виднілася бухта Золотий Ріг, слон раптово зупинився. Джахан підганяв його, але Чота застиг на місці.

      – Я чув про цих тварин дивну річ, – зауважив Санґрам. – Кажуть, ніби слон сам обирає місце, де йому померти. Оцей, здається, його знайшов.

      – Що ви таке кажете? Чота – ще дитина, – заперечив Джахан, якого ці слова схвилювали.

      Санґрам знизав плечима. На щастя, Чота знову рушив, і слова Санґрама забулися так само швидко, як і трапилася ця несподіванка.

      Минув полудень, і вони зупинилися перед будинком Великого муфтія. Поряд з особняком стояли різьблений із вапняку голубник, альтанка з балдахіном, обплетена рослинами, а консольні вікна помешкання виходили на Босфор. Джахан зацікавлено роздивлявся це місце. Помітив, що вікна здебільшого виходили на північ, а деякі були з кольоровими шибками, тож, на жаль, не вловлювали мінливого світла. Джаханові спало на думку, що коли б він десь дістав паперу, то зміг би намалювати цей будинок по-своєму, удосконаливши його.

      Тим часом вийшов Великий муфтій. Джахан привітався з ним перед очима його дружин і дітей, які, досі не бачивши слона, визирали з-за дверей і завіс. За допомогою драбини й дюжини слуг літній чоловік дістався до ховди та сів там. Джахан, як завжди, розташувався на шиї Чоти. Санґрам пішов пішки.

      – А звідси ще ніхто не падав? – крикнув Великий муфтій, коли слон рушив.

      – Челебі, запевняю вас, такого ніколи не бувало.

      – Хай допоможе Аллах, щоб я не став першим.

      На диво для Джахана, старий муфтій непогано почувався в дорозі. Вони просувалися широкими вулицями, уникаючи тих, які могли бути завузькими для слона. До того ж Джаханові видавалося, що Великий муфтій хоче, аби його побачило якомога більше людей. Не щодня ж випадає нагода покататися на султанському слоні.

      Вони в’їхали на площу, де чекав натовп. Люди махали їм, вигукували вітання, хоча важко було визначити, кому так радіють – Чоті чи Великому муфтію. У повітрі відчувалося хвилювання, передчуття незвичайного видовища. Коли Великого муфтія спустили зі слона, він розпочав п’ятничну молитву, яку підхопили улеми та сотні міщан. Джахан і Санґрам чекали біля слона й шепотілися. Раз у раз вони крадькома позирали туди, де стояло на варті четверо дебелих солдатів. Між ними молився сам по собі, то встаючи на коліна, то підводячись, якийсь чоловік – високий, гнучкий, з тонкими рисами обличчя та кількаденною щетиною.

      Санґрам сказав, що його звати Лейлі, проте всі звуть його Меджнун-шейх. Він – наймолодший із вчених суфіїв, наймолодший серед хатібів.[28] Той чоловік мав блідо-сірі, як осінній дощ, очі, веснянки, подібні до бризок фарби, і світле пухнасте волосся. Був він сповнений дивовижних протилежностей: дитяча допитливість – і незворушна мудра

Скачать книгу