LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в гарячій ванні з німими очима й оголеними зубами, як в опудала. Я була рада, що Памели в той вечір не було. У неї з Пітером була якась сварка, Конні розповідала. Я хотіла розпитати детальніше, але її обличчя виражало якесь попередження – я не могла демонструвати надмірну цікавість.

      – Діти, чому б вам не піти в якесь краще місце? – запитав Генрі. – У кафе-морозиво, наприклад?

      Конні відкинула волосся, а тоді підійшла, аби взяти ще пива. Генрі з цікавістю спостерігав за її наближенням.

      – Дай їх мені, – заскімлила вона, коли Генрі тримав дві пляшки так, що вона не могла дістати. Пам’ятаю, як тоді я вперше помітила, яка вона голосна, її голос звучав різко, із шаленою агресивністю. Конні мала звичку нити і прикидатися, глузливо реготати. Між нами з’явилася прірва одразу ж, як я почала помічати це, неначе хлопець, бачити її вади. Я шкодую, що була така невеликодушна. Неначе встановивши між нами дистанцію, я могла вберегти себе від тієї ж хвороби.

      – А ти що мені даси за них? – сказав Генрі. – У цьому світі нічого не буває задарма, Конні.

      Вона знизала плечима, а тоді кинулася за пивом. Генрі затис її масою свого тіла, підсміюючись з того, як вона боролася. Пітер закотив очі. Йому не подобалися такого роду речі, водевіль під звуки ниття. У нього були старші друзі, які пропадали в непрохідних джунглях, у замулених річках. Які, повернувшись додому, базікають і захоплюються маленькими чорними сигаретами, дівчатами свого рідного міста, що зіщулюються в них за спиною, неначе виразні маленькі тіні. Я намагалася сісти рівніше, зробити дорослий вираз обличчя, начебто мені нудно, бажаючи, щоб це побачив Пітер. Мені подобалося в ньому те, що, я була переконана, Памела не могла помітити сліди смутку, які я іноді вловлювала в його погляді, чи прихована доброта, яку він якось виявив до Конні, взявши нас на озеро Ерроухед, того року, коли їх мати зовсім забула про її день народження. Памела не знала про ці речі, і я трималася за цей факт, як за важіль, що належить лише мені.

      Генрі щипнув ніжну шкіру вище від пояса шортів Конні.

      – Голодна останнім часом, га?

      – Не торкайся до мене, збоченцю, – сказала вона, відбивши його руку. Вона злегка хихикнула. – Та пішов ти…

      – Чудово, – сказав він, ухопивши Конні за зап’ястя. – Піду, з тобою. – Вона спробувала нерішуче висмикнути руки, і нила, аж доки Генрі нарешті не відпустив її. Конні потирала зап’ястя.

      – Недоумок, – пробурмотіла вона, але насправді не була розсерджена. Це просто частина того, як бути дівчиною – так перевіряється твоя реакція. Якщо ти розсердилася, то ти божевільна, а якщо не відреагувала – то сучка. Єдине, що ти могла, – це посміхатися з кутка, у який тебе було загнано. Приєднуватися до жарту, навіть якщо жартують виключно з тебе.

      Мені не подобався смак пива, гіркота гранульованого хмелю не мала нічого спільного з приємним, чистим, охолодженим батьковим мартіні, але я випила одну банку, а тоді ще одну. Хлопці годували гральний автомат з кулька, повного п’ятаків, до останньої

Скачать книгу