LITMIR.BIZ

Скачать книгу

із емблемою Хавата на картузі зайшов до кімнати.

      – Ось ви де, сер, – сказав він. – Доморядниця мала рацію. – Чоловік роззирнувся кімнатою. – Ми знайшли в підвалі піраміду з каміння і знайшли чоловіка, що ховався в ній. Він тримав пульт.

      – Я хотіла б узяти участь у його допиті, – сказала Джессіка.

      – Даруйте, міледі. Нам не вдалося його затримати. Він мертвий.

      – І нема чогось, що могло б допомогти його ідентифікувати? – поцікавилася вона.

      – Поки що ми нічого не знайшли, міледі.

      – Він арракієць? – спитав Пол.

      Джессіка кивнула прозірливості запитання.

      – Він скидався на місцевого, – відповів чоловік. – Здається, що до цієї піраміди його сховали понад місяць тому, залишивши очікувати на наше прибуття. Камені та будівельний розчин у тому місці, де він проліз у підвал, були незрушеними, коли ми там усе вчора перевіряли. Закладаюся своєю репутацією.

      – Ніхто не ставить під сумнів вашу прискіпливість, – спробувала заспокоїти його Джессіка.

      – Її ставлю під сумнів я, міледі. Нам слід було застосувати акустичний зонд.

      – Я припускаю, що зараз ви саме це й робите? – поцікавився Пол.

      – Так, сер.

      – Відправте звістку моєму батькові, що ми затримаємося.

      – Цієї ж миті, сер. – Чоловік поглянув на Джессіку. – Згідно з наказом Хавата, у подібних ситуаціях юного пана слід доправити в безпечне місце. – Його очі знову ковзнули оранжереєю. – Як ви оцінюєте цю кімнату?

      – У мене є підстави вірити в її безпечність, – сказала вона. – І Хават, і я перевірили її.

      – Тоді ззовні я виставлю охорону, міледі, доки ми ще раз не перевірили дім.

      Чоловік уклонився, віддав честь Полові, вийшов і причинив за собою двері.

      Пол обірвав раптову тишу словами:

      – Може, ми пізніше краще самі пройдемо будинком іще раз? Твої очі можуть побачити щось, що решта пропустили.

      – Я не перевірила лише це крило, – відповіла мати. – Залишила його наостанок, бо…

      – Бо Хават його вже перевірив особисто, – закінчив за неї Пол.

      Джессіка кинула на Пола швидкий запитальний погляд.

      – Ти підозрюєш Хавата? – запитала вона.

      – Ні, але він старішає… він перепрацьовує. Ми могли б зняти з нього частину навантаження.

      – Це лише зганьбило б його і підірвало ментатову ефективність, – заперечила Джессіка. – А відтоді, як він дізнається про все, й заблукла комашинка не пролізе до цього крила. Йому буде соромно за те, що трапилося…

      – Ми маємо вжити власних заходів, – сказав Пол.

      – Хават гідно служив трьом поколінням Атрідів, – промовила Джессіка. – Він заслужив усієї поваги й довіри… безліч разів.

      Пол промовив:

      – Коли батько дратується через якісь твої вчинки, він вимовляє «Бене Ґессерит», неначе це лайка.

      – І що ж у мені дратує твого батька?

      – Коли ти з ним сперечаєшся.

      – Ти – не твій батько, Поле.

      І юнак замислився: «Це сильно її схвилює, але потрібно розповісти їй про те, що ця жінка, Мейпс, сказала мені

Скачать книгу