LITMIR.BIZ

Скачать книгу

глянула на Джессіку, а потім знову на Пола.

      – А що тобі снилося минулої ночі? Чи варте воно пам’яті про нього?

      – Так. – Пол заплющив очі. – Мені наснилася печера… і вода… і дівчина там – дуже худорлява та з великими очима. Синява поглинула її очі – у них не було білків. Я розмовляв із нею і розповідав про вас, про зустріч із Превелебною Матір’ю на Каладані.

      Пол розплющив очі.

      – А чи трапилося те, про що ти розповідав тій дивній дівчині, сьогодні?

      – Так, – Пол заплющив очі. – Я розповідав їй, що ви прийшли та поставили на мені тавро відчуження.

      – Тавро відчуження, – видихнула стара й, на мить зиркнувши на Джессіку, знову зосередилася на Полові. – Скажи мені чесно, Поле, чи часто сняться тобі сни про грядущі події, які трапляються відразу після цих снів?

      – Так. І ця дівчина вже снилася мені раніше.

      – Он як? Ти знаєш її?

      – Я знатиму її.

      – Розкажи мені про неї.

      Пол знову заплющив очі.

      – Ми з нею в тісній місцині в затінку скель. Уже майже ніч, але спека не спадає, і я бачу клапті піску крізь просвіти між скелями. Ми… чекаємо на щось… на те, що я піду на зустріч з іншими людьми. Вона боїться, однак намагається приховати це від мене, і я схвильований. Тоді вона каже: «Повідай мені про води твого рідного світу – Усулю[17]». – Пол розплющив очі. – Дивно, правда? Мій рідний світ – Каладан. Я ніколи не чув про планету під назвою Усуль.

      – Чи було ще щось у тому сні? – квапила його Джессіка.

      – Так. Але, можливо, це мене вона називала Усулем, – сказав Пол. – Щойно подумав про це. – Він знову заплющив очі. – Вона просить мене розповісти про води. Я беру її за руку. І кажу, що прочитаю їй вірш. І я так і роблю, але потім маю пояснювати деякі слова: берег, прибій, водорості та чайки.

      – Який вірш? – запитала Превелебна Матір.

      Пол розплющив очі.

      – Просто одна з настроєвих поезій Ґурні Галлека для сумних часів.

      Позаду нього Джессіка почала декламувати:

      – Пригадую солоний дух берегових вогнів

      Під соснами лягали тіні —

      Довгі, ясні… густі.

      І чайки зазирали за край землі

      Білі плями в зеленім сні…

      Крізь сосни вітру пересвист

      Гойдає тіні.

      Чайки на пружних крилах

      Злітають увись,

      І небо стугонить квилінням.

      Я чую вітру свист,

      Що берегом кружляє,

      Прибою шум.

      І вогнище палає

      крізь водоростей сум.

      – Саме його, – підтвердив Пол.

      Стара витріщилася на Пола, а тоді промовила:

      – Юначе, як Проктор Бене Ґессерит я розшукую Квізаца Хадераха, чоловіка, справді здатного стати одним із нас. Твоя матір бачить у тобі таку ймовірність, але ж вона дивиться на тебе очима матері. Я також убачаю ймовірність, але не більше.

      Превелебна Матір замовкла, і Пол бачив, що стара хоче, аби він заговорив. Хлопець же вирішив перечекати.

      За мить вона промовила:

      – Що ж, на те твоя воля.

Скачать книгу