LITMIR.BIZ

Скачать книгу

його очі закотились, і коли я відірвав чоловіка від дружини, то побачив криваву мішанину замість Дукових грудей там, де щось пробило і їх, і його матір. Генерал і бортпровідник кричали щось, я не міг розібрати нічого, бо пропелери ревли все голосніше.

      – Ходімо! – крикнув я. – Вони відлітають!

      Я потягнув Бона за рукав, однак той і не ворухнувся, стриножений горем. Я не мав вибору, довелось врізати йому кулаком по обличчю, достатньо сильно для того, щоб він замовк і послабив свій хват. Тоді одним рухом я висмикнув з його рук Лінь так, що Дук скотився на гудрон, мов лялька. Бон пронизливо крикнув щось нерозбірливе, а я побіг назад до літака, перекинувши Лінь через плече, не видавши жодного звуку, поки її тіло билось об мою спину, а її кров заливала теплом мою шию та плече.

      Генерал та бортпровідник стояли на трапі, підзиваючи мене, а літак відповзав, прямуючи до чистого шматка злітної смуги, і звуків «катюш» ставало все більше, одиничними пострілами й залпами. Я біг якомога швидше, мої легені зав’язувались у вузол, і вже біля трапа я кинув Лінь у Генерала, а він спіймав її за руки. Тоді Бон уже був поряд зі мною, він простягав Дука бортпровідникові, і той прийняв його так обережно, як тільки міг, хоча це вже не мало значення, зважаючи на те як голова хлопчика хиталась з боку на бік. Передавши сина, Бон сповільнився, закинувши голову в агонії, досі схлипуючи. Я схопив його за лікоть і останнім ривком закинув на трап головою вперед. Бортпровідник спіймав його за комір і втягнув усередину. Я стрибнув на трап з витягнутими руками, приземлився на нього грудною клітиною й щокою, обдираючи їх об жорсткий пісок та пил, поки ноги мої бовтались у повітрі. Літак мчав злітною смугою, Генерал втягнув мене всередину, і трап піднявся просто за мною. З одного боку мене притиснуло до Генерала, з другого – до млявих тіл Дука та Лінь, а спереду на нас напирала стіна евакуантів. Літак піднявся різко, з жахливим звуком, чутним не лише через втомлений метал, але й крізь прочинені бокові двері, у яких стояв член екіпажу з М-16 й стріляв чергами по три постріли від стегна. Крізь ці двері було видно строкатий пейзаж з полів та селищ, який закрутило й понесло, коли пілот зайшов у штопор. І я зрозумів, що жахливий звук лунає не лише від двигунів, але й від Бона, який бився головою об стіну і завивав, не так, наче це був кінець світу, а так, немов йому вибило очі.

      Розділ 4

      Скоро після того, як ми приземлились у Гуамі, по тіла приїхала зелена швидка. Я опустив Дука на ноші. Його маленьке тіло з кожною хвилиною ставало важчим у моїх руках, але я не міг покласти його у бруд. Коли медики накрили хлопчика білим простирадлом, вони забрали Лінь у Бона з рук і так само прикрили її, перш ніж завантажити матір та сина до машини швидкої. Я плакав, але що мої сльози проти Бонових, у якого був запас невиплаканих сліз за ціле життя. Ми плакали, поки нас везли до табору Асан, де, дякувати Генералові, на нас чекали бараки – розкіш проти наметів, які чекали на інших евакуантів, що прибули з запізненням. Бон впав у кататонію на своєму ліжку і не пам’ятав нічого про евакуацію, яку показувало

Скачать книгу