LITMIR.BIZ

Скачать книгу

її з тієї тераси. Недоступної, як виходило, винятково для некомпетентних і профанів.

      Трохи зла, що її вважають за профанку, вона образилася й стала удавати, що нічого не сталося. Але досить швидко таємниця роз’яснилася.

      Було це після того, як відвідала її серія снів, викликана акварелями Вільми Вессели. Мабуть, захоплена тим фрагментом легенди, малярка присвячувала всі свої твори Цірі у Вежі Ластівки.

      – Маю дивні сни після тих картин, – поскаржилася адептка наступного ранку. – Сню… картини. Одні й ті само картини. Не ситуації, не сцени, а картини. Цірі на верхівці вежі… Нерухома картина.

      – І нічого більше? Жодних відчуттів, окрім зорових?

      Німуе, зрозуміло, знала, що така здібна сняча, як Кондвірамурс, снить усіма відчуттями: сприймає сни не тільки зором, як більшість людей, а й слухом, дотиком, нюхом і навіть смаком.

      – Нічого, – покрутила головою Кондвірамурс. – Тільки…

      – Ну-ну?

      – Думка. Наполеглива думка. Що над тим озером, у тій вежі, я зовсім не володарка, а в’язень.

      – Ходімо зі мною.

      Як і здогадувалася Кондвірамурс, доступ до тераси був можливим лише з приватних кімнат чародійки, чистеньких, педантично прибраних, у яких пахло сандаловим деревом, миррою, лавандою й нафталіном. Треба було скористатися малими секретними дверцятами й спіральними сходами, що вели вниз. І тоді ти опинявся там, куди й треба було потрапити.

      Кімната, на відміну від інших, не мала на стінах панелей або шпалер, була вона просто побіленою, а завдяки тому – дуже світлою. Навіть іще світлішою, бо було тут велике тристулкове вікно, скоріше, навіть скляні двері, які вели прямо на терасу, що нависала над озером.

      Єдиними меблями в кімнаті були два крісла, гігантське дзеркало в овальній рамі з червоного дерева та різновид стійки з поперечним горизонтальним плечем, з якого звисав гобелен. У гобелені було якихось п’ять на сім футів, і сягав він фестонами підлоги.

      Сам гобелен зображав скелясту прірву над гірським озером. Замок, утоплений у її схил, який, здавалося, був частиною скелястої стіни. Замок, який Кондвірамурс добре знала. З численних ілюстрацій.

      – Цитадель Вільгефорца, місце ув’язнення Йеннефер. Місце, у якому легенда скінчилася.

      – Правильно, – погодилася удавано байдуже Німуе. – Там скінчилася легенда, принаймні у відомих її версіях. Ми саме ті версії й знаємо, тому думаємо, що відоме нам і закінчення. Цірі втекла до Вежі Ластівки, де, як ти то з’ясувала, була вона в’язнем. Коли зрозуміла, що вони хочуть їй зробити, утекла. Легенда дає багато версій тієї втечі…

      – Мені, – втрутилася Кондвірамурс, – найбільше подобається ота, із киданням за спину предметами. Гребінцем, яблуком і хусткою. Але…

      – Кондвірамурс.

      – Вибачаюся.

      – Версій утечі, як я говорила, існує багато. Але й надалі не зовсім зрозуміло, яким чином Цірі з Вежі Ластівки дісталася прямо до замку Вільгефорца. Ти не можеш виснити Вежу Ластівки. Спробуй виснити

Скачать книгу