Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта - Ірвін Ялом

Скачать книгу

Тельма:

      – Це дивно, але я навіть не збільшила дозу ліків сьогодні. – Вона обернулася до Метью. – Я досі на антидепресантах. Уже минуло вісім років – о Боже, вісім років, у це важко повірити, – і за вісім років я, напевно, спробувала вісім нових видів антидепресантів. Жоден з них так і не допоміг мені. Цікаво те, що чим далі, тим більше всі їхні побічні ефекти посилюються. У мене пересохло в роті, тому я ледве можу говорити. Чому так? Стрес посилює побічні ефекти?

      Тельма вела свою плутану розповідь і явно марнувала наш дорогоцінний час, витрачаючи його на передмови до передмов. Переді мною постала дилема: за звичайних обставин я мав би спробувати пояснити наслідки її непрямої розмови. Наприклад, я мав зауважити, що вона показує свою слабкість, а це, своєю чергою, завжди відбиває охоту бути щирим та заважає одвертій розмові, якої вона так хоче. Чи мав нагадати їй, що вона запросила сюди Метью, щоб поговорити вільно, але така її розповідь одразу викликає в нього почуття провини, нагадуючи, що вона на антидепресантах від того часу, як він покинув її. Проте такі інтерпретації мали б результат під час більшості звичних індивідуальних сеансів терапії – не в нашому випадку. Було очевидно, що зараз цього не хотів ніхто з нас трьох. Крім того, якби я почепив на Тельму ярлик людини з проблемною поведінкою, вона відчула б себе приниженою і нізащо не пробачила б мені цього.

      Однак я покладав дуже багато надій на цю годину. Я не міг слухати, як Тельма марнує свої можливості незв’язними промовами. Це був її єдиний шанс отримати відповіді на запитання, які мучили її вісім років. Це був її шанс стати вільною.

      – Я збираюся перервати вас на хвилинку, Тельмо. Ви дозволите? Якщо ви обоє згодні, то сьогодні я буду наглядати за хронометражем та контролювати, чи ми не відхилились від теми. Ми можемо витратити ще хвилину чи дві, щоб визначитися з планом дій?

      Деякий час в кабінеті тривала тиша, поки Метью не порушив її:

      – Я прийшов сюди сьогодні, щоб допомогти Тельмі. Я знаю, що вона переживає важкий час, і знаю, що я несу певну відповідальність за це. Я буду відкритим для будь-яких запитань, наскільки це можливо.

      Це був чудовий сигнал для Тельми. Я подивився на неї, спонукаючи її до розмови. Вона зрозуміла й почала:

      – Немає нічого гіршого, ніж почуватися нещасною, знати, що ти абсолютно самотня в цьому світі. Коли я була дитиною, однією з моїх улюблених книжок – я зазвичай брала книжку, йшла з нею в парк Лінкольна, коли ми жили ще у Вашингтоні, і читала її на лавочці – була…

      І тут я кинув на Тельму найбільш виразний та роздратований погляд, який тільки міг у мене вийти. Вона перехопила його і зупинилася.

      – Я перейду до справи. Гадаю, основним запитанням для мене є, – і вона повільно й обережно повернулася до Метью, – що ти відчуваєш до мене?

      Молодець, дівчинко! Я схвально посміхнувся їй.

      Відповідь Метью змусила мене відкрити рота від здивування. Він подивився просто на неї і сказав:

      – Я думав про тебе щодня всі ці останні вісім років! Я переймався

Скачать книгу