ТОП просматриваемых книг сайта:
Гончаки Бафуту. Джеральд Даррелл
Читать онлайн.Название Гончаки Бафуту
Год выпуска 1954
isbn 978-617-12-2748-4, 978-617-12-2450-6, 978-0-140-01266-8, 978-617-12-2749-1
Автор произведения Джеральд Даррелл
Жанр Природа и животные
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Ми одразу зрозуміли, що прибули в Бафут, бо дорога зненацька закінчилася. Ліворуч тяглося широчезне, вкрите курявою подвір’я, оточене високим муром із червоної цегли. За подвір’ям численні круглі хатинки з високими солом’яними стріхами купчилися довкола невеличкої охайної вілли. Однак усі ці будівлі були мізерними на вигляд проти споруди, що скидалася на старовинний вулик, тільки збільшений у тисячу разів. Це була велетенська округла хатина з масивною склепінчастою стріхою з соломи, таємнича й чорна від старості. На протилежному боці дороги місцевість стрімко здіймалася, широкі сходи щаблів на сімдесят вели нагору, до ще однієї великої двоповерхової вілли, схожої на коробку з-під взуття. Довкола обох її поверхів ішли суцільні широкі веранди, колони яких густо обплели буґенвілеї та інші виткі рослини. Я збагнув, що тут мені й доведеться мешкати наступні кілька місяців.
Коли, насилу розігнувши закляклі ноги, я видобувся з вантажівки, у дальній стіні широкого подвір’я розчинилася брама у формі арки, і до мене через увесь двір рушила невелика процесія. Це були літні чоловіки, вбрані у строкаті просторі шати, що маяли й шелестіли під час руху. На голові в них були маленькі ярмулки, рясно гаптовані барвистими шерстяними нитками. Посередині цієї групи виступав високий, ставний чоловік зі жвавим, веселим обличчям. На ньому була проста біла одежа й шапочка без жодних прикрас, однак, попри це, я одразу зрозумів, що серед цієї невеличкої юрби він головний – настільки велично він тримався. Це був фон Бафуту, можновладний господар великого королівства гірських лук, які ми перетнули на шляху сюди, і сили-силенної чорношкірих підданців. Він був непомірно багатий і керував своїм королівством, наскільки мені було відомо, спритно й розумно, хіба що трохи деспотично. Він зупинився переді мною і, всміхаючись, простягнув велику худорляву руку.
– Ласкаво просимо! – сказав фон Бафуту.
Пізніше я дізнався, що фон розмовляє піджином[4] не гірше за своїх підданців, але чомусь соромиться цього вміння, тож спочатку ми спілкувалися через перекладача, який, шанобливо схилившись, стояв поруч і перекладав мою вітальну промову, затуляючи рот складеними пригорщею долонями. Фон увічливо слухав, доки перекладали мої слова, а тоді махнув ручищем, вказавши на віллу, що стояла на пагорбі над нами.
– Славно, – сказав він, широко всміхаючись.
Ми знову потисли руки, після чого він зі своїми радниками рушив назад через подвір’я і зник за арковою брамою, лишивши мене влаштовуватися в цьому «славному» помешканні.
Години за дві, коли я вже помився й перекусив, прибув посланець, який повідомив, що фон бажав би зайти до мене побалакати, якщо я вже «відійшов» після дороги. Я відповів, що вже цілком відійшов і радо прийму фона, потім вийняв із валізи пляшку віскі й став чекати. Невдовзі фон прибув зі своїм невеликим почтом, ми сіли
Піджин – загальна назва мов, які виникають у ситуації міжетнічних контактів, коли потрібно досягти взаєморозуміння. Зазвичай утворюється на спрощеній основі мови метрополії з додаванням елементів місцевих мов.