Чорний дім - Стівен Кінг

Скачать книгу

не розуміє, не кажучи вже про те, що не контролює змішаний потік англійської та безглуздої.

      – Ідуть, ідуть, ідуть, – говорить вона. – Малеча йде своїми закривавленими ніжками… о, заради всього святого, це коли-небудь закінчиться чи ні?

      Її язик знову витягується й лиже кінчик носа, за мить її ніздрі вкриваються слиною, а в голові чути ревіння

      – Аббала, Аббала-дун, кан-та Аббала.

      Ці жахливі незрозумілі слова, ці жахливі зображення Вежі з палаючими під нею печерами, печерами, крізь які йде малеча своїми закривавленими ніжками. Її розум напружується, є лише одна-єдина річ, що може це зупинити, лише один спосіб дістати полегшення.

      Джуді Маршалл сідає. На столику поруч стоїть лампа, примірник найновішого роману Джона Грішема, маленький блокнот (подарунок Тая, на кожній сторінці напис «ТУТ ІЩЕ ОДНА МОЯ НОВА ІДЕЯ!») і кулькова ручка з написом «ЛА-РІВ’ЄР ШЕРАТОН».

      Джуді хапає ручку і нерозбірливо пише в блокноті.

      Немає Аббала немає Аббала-дун немає Вежі немає руйначів немає Багряного Короля, тільки сни, це просто мої сни.

      Цього досить, але ручка теж веде куди хоче, і перш ніж вона може відірвати її від блокнота, вона пише ще один рядок:

      Чорний Дім – це вхід у Аббала, у пекло, світи і душі Шеол Маншан.

      Досить! О Боже милосердний, досить! І найгірше: А що як це все почне мати сенс?

      Вона кидає ручку назад на стіл, та котиться до штативу лампи й тихо лежить. Тоді вона вириває сторінку з блокнота, жмакає її та запихає в рот. Несамовито жує, не розкушуючи, але розмочуючи і розминаючи, а тоді ковтає. Ще один жахливий момент, коли папір прилипає їй до горла, але потім проходить униз. Слова і світи зникають, і Джуді, виснажена, знову падає на подушку. Її обличчя бліде і спітніле, величезні очі наповнені сльозами, але рухливі тіні на стелі більше не здаються їй схожими на обличчя – обличчя дітей, що йдуть, пацюків у своїх схованках, лисів у своїх норах, око Короля, Аббала-Аббала-дун! Тепер вони знову просто тіні дерев. Вона – Джуді Делоїс Маршалл, дружина Фреда, мати Тая. Це Лібертивіль, це Френч Лендінґ, це Округ Френч, це Вісконсин, це Америка, це Північна Півкуля, це світ, і немає ніяких інших світів, крім цього. І нехай так і буде.

      Її очі заплющуються. Коли вона нарешті засинає, ми покидаємо цю кімнату і рухаємося до дверей, але перш ніж ми туди дістанемось, Джуді Маршалл знову щось говорить – говорить водночас за гранню і уві сні.

      – Бернсайд – це твоє несправжнє ім’я. Де твоя нора?

      Двері в спальню зачинені, тож ми скористаємося замковою шпариною, проходимо крізь неї, немов подих. Ми рухаємося коридором, повз сімейні фотографії Джуді та Фреда, у тому числі й повз одну світлину на фермі Фредової сім’ї, де Фред і Джуді провели хоча й жахливий, проте неймовірно короткий період після одруження. Хочете гарну пораду? Не нагадуйте Джуді Маршалл про Фредового брата, Філа. Просто не заводіть її, як би, без сумніву, сказав Джордж Ретбун.

      На дверях наприкінці коридору немає замкової шпарини, але є щілина під дверима, і ми

Скачать книгу