LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      – Останній, хто розмовляв з Дюрюї до того, як його закатрупили.

      На скронях Анаїс знову виступив піт. Напевне, в неї температура. Не кидаючи керма, вона ковтнула з аптечної пляшечки.

      – Розповідай.

      – Рауль – це жебрак, живе на набережній. Біля Сталінградського майдану, на лівому березі. Дюрюї вряди-годи ходив до нього.

      – Коли вони бачилися востаннє?

      – У п’ятницю 12 лютого, десь надвечір.

      Либонь, тоді, коли його забили. Дуже важливий свідок.

      – Як він сказав, Дюрюї збирався на якусь зустріч. Того ж таки вечора.

      – З ким?

      – З янголом.

      – З ким?!

      – Так сказав Рауль. А йому таке сказав Дюрюї.

      Анаїс почувалася розчарованою. Алкогольна маячня. Або маячня під дурманом.

      – Ти привіз його до дільниці?

      – Не до нашої. У комісаріат на вулиці Дюко.

      – Чому туди?

      – Найближче було. Він зараз у витверезнику.

      – О десятій ранку?

      – Зачекай, то сама побачиш.

      – Я на хвильку загляну на Франсуа-де-Сурді, а потім відразу до них. Хочу сама його допитати.

      Вона завершила розмову. До неї поверталася надія. Зрештою їхня ретельна праця виправдає себе. Вони детально з’ясують пересування і вчинки жертви і дістануться до його вбивці. Вона перевірила, чи прийшли на айпод світлини Дюрюї. Прийшли, і то декілька. Молодий панк був не дуже гарний собою. Кудлата темна чуприна. Темні очі з кружалами довкола них. Пірсинг на скронях, на крильцях носа, у кутиках вуст. Чудернацький хлопчина. Наполовину панк, наполовину гот. І стовідсотковий фанат неформальної музики.

      Вона вже рухалася містом, уздовж набережної. Над еспланадою Кенконс сяяло сонце. З неба, наче промитого зливою, на ще мокрі дахи струмувала сліпуча блакить. Анаїс звернула на бульвар Клемансо, поминула розкішний квартал Ґранз-Ом і, щоб не потикатися до середмістя, подалася вулицею Жудаїк. Вона не думала над маршрутом: рефлекс служив їй навігатором і провадив її сам.

      На вулиці Франсуа-де-Сурді вона хутко побігла до свого кабінету і перевірила пошту. Надійшов звіт від координатора криміналістів, того красеня араба. Вони зробили сенсаційне відкриття: у глибині ями знайшлися часточки особливого різновиду планктону, що водиться в морі біля Баскського узбережжя. Та головне, точнісінько такий самий планктон виявили під нігтями того чолов’яги, що згубив пам’ять, – ковбоя з клініки П’єра Жане.

      Анаїс нетерпляче зняла слухавку телефона. Це прямий зв’язок поміж злочином і велетнем-забудьком! Дімун повторив усе, що виклав у своєму звіті, а потім спитав:

      – Ви знаєте психіатра на ймення Матіас Фрер?

      – Так.

      – Він експерт у цій справі?

      – Ми не залучали експертів. Нащо, як у нас нема поки що жодного підозрюваного? А чому ви запитуєте?

      – Він телефонував мені вчора ввечері.

      – І що він хотів?

      – Дізнатися про результати аналізів.

      – З місця злочину?

      – Ні.

Скачать книгу