Ті, що співають у терні - Коллін Мак-Каллоу

Скачать книгу

стригалень у Новому Південному Уельсі, тут працювали найкращі стригалі, майстри калібру Джекі Гоува; тут оброблялося аж триста тисяч овець. Потім стригалі вантажили свої манатки в стару вантажівку «форд», що належала підряднику, і хутко від’їздили до наступної стригальні, де на них теж чекала робота.

      Френк не був удома два тижні. Зі скотарем Пузатим Пітом, зграєю собак та одномісною бідаркою з їхніми нехитрими пожитками, запряженою лінивою шкапою, вони вирушили на двох скотарських конях до далеких західних вигонів, щоб заганяти овець; попередньо вони мали зібрати їх в отару, відбракувати негожих та розсортувати решту. Ця копітка марудна робота зовсім не була схожа на оту несамовиту гонитву перед повінню. Кожен вигін мав свій скотопригінний двір, де сортували та маркували частину овець, решту ж отари треба було тримати вкупі до того, як запустити всередину. Стригальські навіси вміщали лише десять тисяч овець, тому Френку та Піту належало добряче попотіти, поки там працюватимуть стригалі, бо їм доведеться пометушитися, міняючи отари овець – стрижених на нестрижених.

      Коли Френк увійшов до кухні, щоб привітатися з матір’ю, та стояла біля раковини за нескінченною роботою – чистила картоплю.

      – Мамо, я приїхав! – вигукнув він із радістю в голосі.

      Коли вона обернулася, Френк своїм гострим після двотижневої відсутності поглядом побачив, як змінився її живіт.

      – О Господи, – зітхнув він.

      Радість від зустрічі вмить згасла в материних очах, і її обличчя залив червоний рум’янець сорому; вона поклала руки на напнутий животом фартух, наче намагаючись приховати те, що не міг приховати її одяг.

      Френка тіпало.

      – Огидний старий козел!

      – Френку, ти не смієш так казати. Ти вже дорослий, і ти маєш розуміти. Ти прийшов у цей світ точнісінько так само, і цей випадок заслуговує на таку саму повагу. І нічого огидного й брудного тут немає. Ображаючи татка, ти ображаєш і мене.

      – Він не мав права! Він мав дати тобі спокій і не чіплятися до тебе! – просичав Френк, витерши піну, що виступила в куточку рота.

      – Нічого брудного та непристойного в цьому немає, – зморено повторила вона і поглянула на нього ясними стомленими очима так, немов назавжди прагла забути свій сором. – Нічого брудного в цьому не-ма-є, як і в самому акті, що творить дітей.

      Тепер почервоніло обличчя сина. Не в змозі далі дивитися матері в очі, Френк пішов до кімнати, де він мешкав разом із Бобом, Джеком та Г’юї. Її голі стіни та невеличкі односпальні ліжка немов насміхалися з нього, глузували своїм стерильним невиразним виглядом, браком людського тепла, браком пошани. А тут іще її обличчя, її прекрасне стомлене обличчя з ошатним німбом золотистого волосся, таке піднесено-радісне від того, що вони з отим старим волохатим козлом сотворили в цю жахливу літню спеку!

      Він нікуди не міг від нього подітися, нікуди не міг подітися від неї, від думок, що ховалися в закапелках його

Скачать книгу