LITMIR.BIZ

Скачать книгу

зграйка страусів ему скочила на ноги і, витягнувши уперед шиї, кинулася навтьоки зі швидкістю вітру; вони так швидко перебирали своїми негарними ногами, що перетворювалися на розмиту пляму. Діти ойкнули і розсміялися, із захопленням споглядаючи гігантських птахів, котрі не літали, а бігали.

      – Яке ж то задоволення – не виходити і не відчиняти оті злощасні ворота! – зауважив отець Ральф, коли за автомобілем зачинилися останні ворота і Боб, який виконував замість священика обов’язки воротаря, увібрався назад до салону.

      Після потрясінь, яких завдала їм Австралія з такою запаморочливою швидкістю, фермерська садиба Дрогеда з високим фасадом у георгіанському стилі, лозами гліциній, що бубнявіли бруньками, та незліченними трояндовими кущами здалася сімейству Клірі трохи схожою на колишню домівку.

      – Невже ми тут житимемо? – писнула Меґґі приголомшено.

      – Не зовсім, – швидко заперечив священик. – Будинок, у якому ви мешкатимете, розташований нижче за течією річки, за милю звідси.

      Мері Карсон чекала на гостей у великій вітальні й навіть не підвелася, щоби привітати свого брата, змусивши його підійти до її крісла з підголівником.

      – Ну здрастуй, Педді, – сказала вона досить приязно, зосереджено дивлячись повз нього туди, де стояв отець Ральф із Меґґі на руках, яка міцно обхопила його шию маленькими рученятами. Мері Карсон важко підвелася, не привітавшись із Фіоною та її дітьми.

      – То відразу ж послухаємо месу, – сказала вона. – Бачу, що отець Ральф де Брікассар поспішає.

      – Зовсім ні, моя люба Мері, – розсміявся він, блиснувши блакитними очима. – Я відслужу месу, а потім ми всі поласуємо смачним гарячим сніданком за вашим столом, а опісля я обіцяв показати Меґґі, де вона житиме.

      – Меґґі, – мовила Мері Карсон.

      – Так, це Меґґі. Чи знайомитимемося з кінця, еге ж? Дозвольте мені почати з голови, Мері. Знайомтеся, це Фіона.

      Мері Карсон стримано кивнула й ледь удостоїла своєю увагою хлопців, яких священик називав по черзі: вона була надто поглинута спогляданням отця Ральфа та Меґґі.

      4

      Будинок старшого скотаря стояв на палях, вивищуючись на тридцять футів над вузьким ярком, обсадженим по краю високими рідкими евкаліптами та численними плакучими вербами. Після розкоші особняка на Дрогеді цей будинок здавався досить простим, але оздобленням скидався на будинок, який Клірі полишили в Новій Зеландії. Кімнати повнилися солідними вікторіанськими меблями, густо всипаними тонким червоним пилом.

      – Вам пощастило, тут є ванна, – зауважив отець Ральф, ведучи їх дощатими сходами до передньої веранди; узвіз виявився досить крутим, бо палі, на яких стояв будинок, були п’ятнадцять футів заввишки. – Це на той випадок, коли річка вийде з берегів, – пояснив священик. – Будинок стоїть на березі ріки, і я чув, що за одну ніч вода в ній може піднятися на шістдесят футів.

      У будинку справді була ванна кімната: в кінці тильної веранди

Скачать книгу