LITMIR.BIZ

      Вигляд в’язнів був невеселий: «…нестрижене волосся, неголені по тижневі бороди, жовта барва набряклих лиць, гарячкою блискучі очі…»

      Після того як людина потрапляла за браму табору, у неї відбирали особисті речі, і, роздягнуту догола, обшукували. Кожен отримував персональний номер. Свіжоприбулих називали на табірному жаргоні «ремонтом»: у перші 24 години після прибуття на них чекали нескінченні побої та знущання.

      Ось у таке місце у червні 1935 року «телячим» вагоном було доправлено Романа Шухевича і його товаришів. Після процедури прийому до табору та дезінфекції чоловіків розподілили по камерах. У камері сусідами Романа були Володимир Янів, Дмитро Грицай, Ярослав Старух, Володимир Горбовий, Дмитро Штикало, Михайло Кравців, Володимир Тимчій і ще кілька людей.

      Видовжена кімната із забитими дошками вікном, де все умеблювання зводилося до «параші» та великого стола посередині була розрахована на 30 в’язнів. Арештовані були зобов’язані підкорятися так званому «регулямінові», тобто правилам для в’язнів. Вони не могли мати при собі будь-яких речей, крім одягу і взуття, у кишенях заборонялося переносити будь-що, сидіти можна було тільки на підлозі, у камері постійно мала панувати тиша. Протягом дня в’язні тяжко фізично працювали, щоправда, це оплачували: плату віддавали після звільнення.

      Щоденний графік виглядав так: о 4-й годині ранку – побудка, о 4.30 в’язні снідали та мили так звані «їдунки», тобто металеві миски військового зразка. О 5-й ранку відбувалося загальне шикування на головній площі табору, де їх перераховували та звітували про стан табору і арештантів. З 6-ї до 12-ї години – працювали, з 12-ї до 14-ї – обідали і мили посуд. О 14-й годині робота відновлювалася і тривала до 18.00. О 19.15, після вечері, відбувався вечірній «апель» (загальний збір в’язнів). З 19.30 оголошували сон і абсолютну тишу.

      Порушників режиму карали – від догани і заборони читання книг, отримання посилок та листів з дому і аж до тижневого ув’язнення в карцері. Адміністрація та охоронці мали повне право застосовувати фізичну силу в разі непокори.

      У камері забороняли розмовляти, коли ж з’являлиcя черговий поліцейський чи керівництво табору, в’язні повинні були підхоплюватися й шикуватися «струнко» за командою першого, хто побачив начальство.

      Обшуки були регулярними, при цьому в’язнів роздягали, а їхні особисті речі перетрушували. Одного разу під час такого «шмону» біля нар Романа знайшли чиїсь шкарпетки, про що навіть зробили запис у відповідному протоколі.

      Свою «відсидку» у липні 1934 року Роман почав із заяви, що в’язні його камери розмовлятимуть тільки українською. І це в ситуації, де всі накази мали виконуватися бігом, кожна неточність у виконанні розпорядження, реальна чи уявлена «начальством», закінчувалася побоями або тривалими «вправами» (нескінченному повторенні однієї і тієї ж дії, наприклад, присіданні).

      Щоденно в’язнів виганяли на роботу. Виганяли не для того, щоб вони і справді щось робили, а на таку

Скачать книгу