Культурология - Дмитро Донцов

Скачать книгу

історичні святощі» та що «через те старі українські списателі, пишучи вірші на честь царизму, були зовсім історичними патріотами».

      Олександр Кониський під час Кримської війни був змушений обставинами до короткої канцелярійної служби в Прилуках для «матушки Росії». Цей примус так його гриз, що він писав, каючись у своїм підневільнім гріхові:

      Я блудний син, лукавий син,

      Зневажив я свою родину,

      І тяжко-соромно згадать

      Про те, що я служив чужині.

      Це – традиція Кониського. Деінде – цілком у дусі Драгоманова – бачив цю традицію В. Липинський. Він підносить заслуги російського генерала Залєського, який «во ім’я цієї нашої попередньої, історичною минувшиною сотвореної, такої, а не іншої, реальної, а не фантастичної, політичної традиції, служив вірою і правдою державі російській».

      Кониському служба чужинцеві – варта догани, Липинському – пошани. І один і другий мають право покликатися на традиції.

      Ми шануємо традиції старого Києва і його культури. А ідеолог українського соціалізму і радикалізму називає традиції Київської Русі – традиціями «хамів і розбійників», які треба «кинути в піч», замінивши «традиціями» соціалізму.

      За якими традиціями йти?

      Ми шануємо традиції останньої революції на Україні, коли впав царат і коли високо вгору зривалася наша революційна стихія народна. Але провідники соціалізму вчать нас не довіряти тій стихії, бо це ж було «неосвідомлене українське село», яке «боялося самостійності України». Бо це ж був народ, який «не розумів» високих національних ідеалів і не хотів за них боротися.

      Є традиціоналісти, які охоче тримаються старих «консервативних» народних звичаїв – у вірі, в соціальному побуті тощо. Але є й інші – так звані поступовці і демократи, які відкидали ці звичаї. Ці «демократи» з того сміялися! «При всім нашім демократизмі, – писали вони, – треба держатись принципів не традиційних, а наукових, прогресивних, і ці принципи нести в народ і не понижати або затемняти свої думки для застарілих, а то й протирічивих думок так званого народу». Як бачимо, там, де їм це було невигідно, наші драгоманівці-народники говорили про «так званий народ»! Вони вміли навіть ще краще відзиватися про немилі своїм доктринам народні традиції! Бо ті «народні традиції» – це була звичайна «реакція». «Космополітичні (драгоманівці)… цивілізацію ставили вище національності і вважали утилітарно кориснішою для народу, ніж народні традиції, між якими є багато архаїчного і просто ретроградного».

      Тут уже просто проголошується війна національним традиціям як чомусь «ретроградному» і «реакційному» (чисто більшовицька мова!). А тим традиціям протиставляться ідеї «поступу» і «космополітизму». Це зрештою не перешкоджає сучасним оборонцям Драгоманова, що так кепкував з історичних наших традицій, заступатися за нього в ім’я пошанування… історичних традицій!

      Як бачимо, різні є наші традиції, різні погляди на них. За якими ж іти?

      Деякі земляки мають таке широке серце, так вщерть налляти любов’ю, що наказують шанувати й одні традиції, і другі, і Кониського, і Драгоманова, і Мазепу, і Кочубея, і традиції

Скачать книгу