LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мабуть, приїжджа? – якось питають жінки.

      – Та ні… – зітхає Надежда. – Тут живу, у військовому містечку.

      – Сім’я у тебе є, чи, може…

      – Є і чоловік, і двоє діток.

      – Зрозуміло.

      – Чого ж вони не приходять до тебе? – підсіла Ніна на ліжко. – Може, що сталося? Ти ж така ще молода!

      – Як я вам заздрю… – і Надежда розвернулася до стіни плакати.

      – Не треба мені заздрити, – Ніна зігнулася над Надеждою, погладила по волоссю. – Бачу, ти вся у синцях, це чоловік тебе побив?

      – Він…

      – А за що?

      – Бо має коханку, а я його вистежила.

      – О-о-о-о, бідна ти, бідна, та ще й немудра, – похитала Ніна головою. – Для чого тобі було чоловіка вистежувати, що це дасть?… Мій чоловік, як був молодий…

      Надежда розвернулася.

      – Знаєш, – зітхнула Ніна. – Я тобі колись розкажу про свого чоловіка, потім. А спочатку хочу, аби ти подумала… про дітей. От ви чубитеся між собою, а що терплять ваші діти?

      – Що ж мені робити? Покинути його?

      – Твоїм дітям потрібен батько, рідний. Тому найперше тобі треба заспокоїтися, згадати, що ти вже не дівчинка, а жінка, мати. Треба набратись мудрості…

      – Де ж мені її набратись?

      – Затям, не я сказала: саме жінка робить свого чоловіка або дурнем, або господарем. І в тому, що між вами, є й твоя провина.

      – Що ж робити?

      – Коли повернешся із лікарні, – повчає Ніна, – забудь усе, що між тобою і чоловіком до цього дня було поганого. І ніколи більше про те не згадуй і не дорікай йому. Він нехай чинить так, як знає. А ти почни від того дня, коли ви ще були щасливі. Якщо буде понурий – не зважай, краще займися собою, домом, дітьми. Живи і радій життю, шукай свій інтерес, якесь заняття до душі…

      – А Віталік?

      – Май терпіння, якщо ти і справді хочеш далі із цим чоловіком жити. І якщо ти готова пробачити – то живи, а ні…

      – А може, піти мені до якоїсь знахарки чи ворожки?

      – І ворожки бувають різні. Але… коли тобі буде від того легше, йди.

      Так говорили Надежда з Ніною день при дні.

      А коли час було збиратися додому, Надежда попросила:

      – Можна я буду вам час від часу телефонувати?

      – Можеш.

      Вийшла Надежда з лікарні зовсім іншою людиною. Записалася до бібліотеки, цілі дні сидить, читає.

      А тоді ще й вирішила звернутися до бабок і ворожок. Напитала по людях адреси, почала ходити.

      Усе робить Надежда, що їй радять. Одна знахарка каже Надежді сипати чоловікові на сліди сіль, інша навчає, що у чай доливати.

      Виливали на віск.

      Навіть носила Надежда до ворожок Віталікову сорочку, фотографію весільну.

      Купувала різні трави й амулети.

      А він – хоч і не б’є більше Надежди, але й не кидає коханки.

      Уже й Світлана дізналася про те, що кавалер її жонатий, тільки ж, мабуть, полюбила його до того часу і вичікувала, що він вирішить.

      Надежда як у вогні жила і таки насмілилась – пожалілася на чоловіка батькові, бо знала, що в

Скачать книгу