LITMIR.BIZ

      Дуже красива у Христі мама, всім на заздрість, тільки ж… ніяк вона не може вийти заміж – немає в Христі тата. А як би Христя хотіла, аби її мама була щасливою! Так що ж… То один чоловік до них поселиться, поживе-поживе трохи, та й іде геть; мама плаче. Потім інший… Минає якийсь час, у них на столі у вітальні з’являються пишні букети квітів, мама купує нове плаття, просить Христю заночувати у сусідки. Христя чекає, надіється і радіє за маму, бо та стає веселою. Аж якогось дня застає маму в сльозах.

      За одного чоловіка мама майже вийшла заміж, уже й на море з ним їздила. Правда, Христю не брали із собою, відправили у табір, на все літо. Як же Христя там за мамою сумувала, бо ще ніколи і ніде не була без неї! Перші дні то тільки й думки було – що про маму. А настане вечір лягати спати, Христя ставить хрестик, що іще один день минув, уже менше чекати. Це спочатку – і сон не йшов, і плакала в подушку, і листи матінці щодня по три рази на день писала. А далі й звикла, знайшла собі гарних подружок. Мама теж: увесь час Христі телефонує і розповідає, як же гарно воно буде, коли вони усі разом зустрінуться та й заживуть із новим татком, який він добрий і турботливий, який щедрий і веселий.

      У кінці серпня Христя повернулася додому, познайомилася з майбутнім маминим чоловіком.

      У середу вже мали йти й розписуватись, аж тут знов – одне й те саме: і цей покинув!

      Цього разу мама плакала найдужче, ридала і била посуд – той, що подарував їй новий чоловік, а ще говорила й говорила, мов сама до себе, але ж Христя усе те чула. І зрозуміла Христя: найтяжча мамина біда, що не може вона більше мати дітей, одна Христя, й досить.

      – Через те ти й сама? – спитала Христя, як мама, уже заспокоївшись, мовчки сиділа біля вікна й курила цигарку за цигаркою – навчилась із новим кавалером.

      – Через те й сама. Бачиш, доню, тоді так сталося, як народжувала я тебе, трапилась зі мною біда… Я тобі не можу всього розказати.

      – Чому ж, матусю?

      – Ти ще мала і все одно не зрозумієш.

      – Але я любитиму тебе за всіх дітей на світі! – пообіцяла тоді Христя.

      – Моя ти доня золота, – поцілувала Христю мама.

      – Мамочко, ріднесенька моя, я все-усе для тебе зроблю, ти тільки попроси.

      – Геть усе-все?

      – Геть усе!

      – Тож не забудь…