Вогняна зима - Андрій Кокотюха

Скачать книгу

чомусь найчастіше чула про автошляхи. Ніби широка рівненька асфальтована траса є отим самим головним досягненням цивілізації. Можливо, і так, міркувала Алла, та всі, хто повертався з якоїсь із європейських країн, про дороги говорили менше. Точніше, зовсім їх не згадували, натомість із заздрістю переповідаючи, як там усе спокійно, розплановано, виважено, вивірено й по-хорошому стабільно. Це тут, удома, суцільні нерви та незнання того, що на тебе чекає завтра.

      Пояснюючи собі, чому зустрічається з Ігорем і хоче визначеності в стосунках та перспектив, Алла назвала ключовим для себе слово «стабільність», бо її хлопець, нехай на перший – та й на другий, третій та інші погляди, будьмо чесні! – був прикладом класичного зануди з тупеньких комедій. Вона бачила інший бік такого занудства – Ігор прогнозований. Знає, що буде з ним завтра, де опиниться за тиждень, чим займеться за рік. Любив розплановані дні, зрозумілі зв’язки, чіткі та конкретні домовленості.

      Може, з ним не так весело, як, напевне, має бути в компаніях. Зате – надійно й чомусь спокійно.

      Мама назвала Ігоря позитивним.

      З її вуст це вища форма похвали.

      Матері Алла звикла довіряти. І у свої двадцять чотири слухалася її. Хоч підсвідомо розуміла – час вже навчитися не озиратися на батьків, приймаючи хоч якісь, бодай невеличкі, нехай навіть помилкові, але – самостійні рішення. Тож материнське визнання багато важило для молодої жінки. Через те, коли все сталося, з усіх сил гнала думку про те, що мама могла помилятися стосовно позитивності Ігоря Лященка.

      Але думка «ясамавинна» щоразу переважала, з часом перетворившись на стійке переконання.

      Напередодні він вирішив прийти до них і особисто замаринувати м’ясо на шашлик для пікніка.

      Батьки, Світлана Русланівна й Петро Семенович, цього року втілили давню мамину мрію – купили дачу. Точніше, то був старий будинок у Биковій Греблі, за два десятки кілометрів від Білої Церкви. До села не ходило нічого, треба було просити водія маршрутки зупинятися на трасі в потрібному місці. Потім теліпати пішки зо два кілометри. Ані маму, ані тата це зовсім не переймало. Навпаки, бачили позитив у тому, що їхня хата була крайньою, коли йти від магістралі, а піші прогулянки завжди корисні.

      Там не було нічого з благ цивілізації, крім електрики. Та обидва виросли в селі, і мама ціле літо торочила: ніби повертає молодість. Заплатили недорого, спадкоємці померлої родички збили ціну навіть собі на збиток, аби мати хоча б якусь живу копійку. Мама раділа, що продавці виявилися дуже схожими на алкоголіків чи наркоманів, хоч останніх, за її ж зізнанням, ніколи не бачила й бачити не хоче. З такими важко домовлятися лише попервах. Головне – відкинути інших претендентів й тримати на гачку. Маневруючи тактично, Дороші погодилися на запропоновану ціну, переконалися, що продавці відшили конкурентів, а потім почали м’яко дотискати, показуючи реальні долари як наживку й водночас забалакуючи обох, змушуючи поступово знижувати суму до прийнятної для покупців.

      – Я за такі гроші ще далі ходитиму ногами! –

Скачать книгу