Вогняна зима - Андрій Кокотюха

Скачать книгу

Сіренко, потерпілий. Справді, терпило – обурювався на камеру, як допомагав міліції наводити порядок, бо свідомий громадянин та завжди проти всяких незаконних дій. Це ж отой, хуліган із довгими патлами, пшикнув йому в лице з балончика. Потім, коли їх відпустили, потиснувши руки, і всі пішли пити пиво, пацани напівжартома нарікали: мілко плаваєш, Сірий. Міг би сказати – той патлатий підор кидався з ножем. Ментам же нема різниці, що підкидати таким, – балончика, ножа, пістолета чи гранату. Треба буде – знайдуть під ліжком вибуховий пристрій, скажуть – готувався підірвати пам’ятник Леніну біля Бесарабки, бо націоналіст, бандерівець і фашист. Ненавидить історію своєї країни та хоче помститися. Кому, за що – нема різниці. За вбивство їхнього Бандери, чого ж, таку справу менти цілком здатні розкрутити.

      Але все ж таки сто доларів за вихід проти Звіра – гроші значно більші, ніж триста гривень за підбите око розумника, котрий називає себе громадським активістом.

      Сірий щиро шкодував, що така лафа, як зараз – дістати в писок за сто баксів, випадає нечасто. Нагода опинитися на рингу взагалі випала раптово, і він уважав її усмішкою Фортуни. Збирався інший боєць, досвідченіший, трохи старший за віком. Та кілька днів тому, виїхавши з групою на акцію розганяти черговий підорський мітинг, здуру нарвався на кількох футбольних фанатів. Цим по барабану, з ким битися, з ментами чи спортсменами. Сірий, почувши про таке, довго матюкався. Не чесно, коли троє ганяють одного по дворах.

      Нічого, тих ультрасів ніби вже випасають по Києву, є шанс поквитатися, і дуже кортіло поїхати з пацанами, аби почухати кулаки. Сірий сам любив футбол, тож уважав – справжні вболівальники не повинні підтримувати різних лохів, котрі порушують громадський порядок усякими бандерівськими гаслами й доводять, що його, Сірого, дід воював із фашистами дарма. Краще б узяв автомат і стріляв у радянських солдатів, нехай німецькі загарбники панують на нашій землі.

      І все ж, якби товаришеві не зламали зап’ястя, він не порадив би старшому замість себе Сірого.

      Тепер сто доларів у нього в кишені. Якщо, звісно, не буде дурним та вийде з бою вчасно й з мінімальними втратами. Щоправда, бакси все одно віддадуть, пообіцяли. Люди тут солідні, уміють тримати слово. Але дати себе скалічити сильніше, ніж це можливо у звичайній вуличній бійці, означає викинути на лікарню всі зароблені гроші.

      Нема дурних.

      За десять хвилин можна заробити стільки ж, скільки за три-чотири акції. Їх, на жаль, не щодня возять на акції. Пощастить – пару разів на тиждень. Сотня доларів із огляду на це виглядала солідним капіталом, який треба зберегти по максимуму.

      Підтягнувши спортивки, Сірий кілька разів підстрибнув на рингу й теж закричав, наслідуючи манеру Звіра. Попри те, що перемагати не збирався, та й не мав такої змоги, усе одно хотілося бодай трошки запам’ятатися публіці. Глядачі, переважно – молоді, до сорока, солідно вдягнені чоловіки, підбадьорювали бійців закликами, пересипаними беззлобними матюками.

Скачать книгу