Волонтери. Мобілізація добра - Лариса Денисенко

Скачать книгу

з’їмо, кажуть. Трошки пізніше неодмінно з’їмо. Бабусі цього замало, її переповнює співчуття, і вона сама усе псує: ой Божечку! – зі схлипом, з надривом, до когось безногого: – бідна дити-ина! та що ж з тобою зробили… та як же ти тепер?…

      Й без того на серці скребло, а тепер і поготів – хіба встати й вийти. Курити. Хто може встати.

      Тому Настя часом зупиняє деяких відвідувачів біля ліфта: ви до кого? «На солдатиків подивитися…» – «Подивитися? – обурюється вона. – Хіба ж це зоопарк?…» Настя, за її власним визначенням, «відповідальна» за хірургічний корпус, за те, щоб хлопці тут мали усе необхідне… Інформацію, списки потреб дівчата виставляють на Фейсбуку на сторінці «Волонтерської сотні».

      Про один із найпам’ятніших днів Настя згадує так: «Це коли у корпусі було погано з водою… звичайною питною водою. Її практично не було. На сім палат – одна баклажка, і усі хлопці просили пити…»

      У воді завжди найбільша потреба, а з одягу найперший дефіцит – спортивні штани. Хто б сказав ще рік тому, що найкращим подарунком для дівчини буде кілька чоловічих треників…

      Якби Настя була літературним персонажем, якби оповідання про неї було не фотографією, а написаною з натури картиною, то цю дівчину привело б у волонтерство ніщо інше, як кохання. Потреба підтримати близьку людину вийшла б за рамки романтичних стосунків, розрослася б до необхідності допомагати багатьом, стала б стилем життя. Оповідання про Настю мало б світлий фінал. Її майбутнє проглядалося б у тому, що вона відчуває і що робить тепер.

      3

      Під вечір береться мороз. Перебігаємо між корпусами, встигаючи відчути холод зимового повітря. На ґанку стоїть Василь, айдарівець, у самій футболці з тризубом. І хоч би що йому, з рота пара, жартує з хлопцями-дівчатами, а ті у теплих куртках. Застудите героя!

      Про Василя писали усі засоби масової інформації: йому у полоні сепаратисти відрубали руку сокирою за татуювання «Слава Україні!». А тоді, скаліченого, обміняли на когось із родичів свого ватажка. Забираємо Василя до корпусу, а швидше, він сам вирішує, що час іти. Обганяє нас, іде коридором відділення реабілітації, ліве плече нижче правого, наче рука відтягує його донизу.

      Час від часу Василь приїжджає до госпіталю зі Старого Самбора, на реабілітацію. Вдома завдяки йому виник швейний волонтерський батальон, де шиють із флісу шкарпетки, балаклави, кікімори, маскувальні халати, передають на Схід. Він сам з волонтерами вже возив на Луганщину термобілизну, військову форму, тепловізор. Хтось починає з волонтерства, а тоді стає бійцем, бере до рук зброю. А у когось навпаки, спочатку передова, бої, поранення, одужання, а тоді – волонтерство. І всюди різні люди трапляються. Є люди, а є гівномути (як сказав один з поранених бійців). Таке слово вигадав. Василеві один такий зустрівся, з порадою: для чого тобі дорогий протез, тобі ж достатньо вчепити гак, щоби пакет тримати… Але трапився й медик, що дав надію: є, мовляв, у світі такі сучасні біонічні протези, що наче мають нервові закінчення, навіть штучні пальці

Скачать книгу