Режисер. Олександр Довженко - Денис Замрій

Скачать книгу

але й не завжди вдалу роботу партнера з фільми. Перший випадок, але аж ніяк не останній. До нашого роману це має не надто прямий стосунок, однак це був приклад роботи, який надалі наслідувало чимало чудових акторок. У тому числі та, про яку ми ще неодноразово згадаємо.)

      Брак професійної акторської освіти, невміння і боязкість перед камерою Холодна компенсувала рідкісною щирістю та природністю – адже саме це найбільше цінувалося на екрані, чутливому до фальші та показної гри. Так само зовнішність дебютантки підкорила публіку – це був справжній еталон краси десятих років минулого століття: мініатюрна струнка фігурка-статуетка, сумні сірі очі під покровом довгих вій, чорні кучері. Вона грала дівчат і жінок різних звань і верств суспільства – курсисток, модисток, аристократок. Але долі її героїнь завжди були нещасливими: у фіналі фільми зваблену чекали фінал і розплата, покинуту – куля в серце. Глядачі співчували й безприданниці Наті Бартеневій з «Життя за життя», і циркачці Полі в «Мовчи, сум, мовчи», і циганці Маші з «Живого трупа» за п’єсою Льва Толстого. Попри сюжетні перипетії, героїні Віри Холодної завжди залишалися зворушливими й чистими. Це було втілення жіночого національного характеру на екрані – перша кінозірка, якої потребував молодий кінематограф Росії.

      Тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року з голодної Москви кінофабрики виїжджали на південь країни. У захищеній білою гвардією Одесі Віра Холодна знялася у фільмах «Останнє танго», «Жінка, яка винайшла кохання» – тут її майстерність дозріла, стала впевненою. Але в лютому дев’ятнадцятого року жахлива епідемія «іспанки» за три дні забрала життя молодої акторки. Усе місто ховало свою улюбленицю, а зйомки похорону навіть потрапили в кіножурнал. Але така вже природа людини – безглузда смерть породила дивні й безглузді чутки: мовляв, це було політичне вбивство або самогубство, Віра отримала від надокучливого шанувальника отруєний букет або це був букет від суперниці…

      У ті дні в пам’яті багатьох «люба Вірочка, тиха Вірочка» ще була живою, а біль від її втрати ще мучив усіх, хто мав щастя з нею спілкуватися.

      Варто згадати ще кілька імен для того, щоб наша розповідь про долю головного героя та його побратимів з ремесла була зрозумілішою.

      Одним із кращих режисерів кіностудії Ханжонкова був Бауер.

      Син придворного музиканта, обрусілого чеха, Євген Францович прийшов у кіно у віці під п’ятдесят. Довго не міг знайти себе, змінив чимало професій: фотограф, актор, відкрив у Москві розважальний сад – й одразу прогорів. Популярність він завоював як сценограф і директор оперети. І ось настав день, коли Бауер стає натхненним поетом і чорноробом кінематографа, проводячи весь час у невтомних пошуках екранної виразності – «світлопису», як він називав кіно, вважаючи його мистецтвом значною мірою образотворчим. Жартували, що, одного разу увійшовши до кінопавільйону, Бауер виходить тільки для зйомок з натури: за неповні п’ять років він зняв понад сімдесят фільмів.

      Зараз

Скачать книгу