LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Домініканців уже Констанція запросила. Та й ненадійним союзником виявився Рим. Надто вже часто папи змінюються!

      Тут Мстислав цілком був згоден із братом. Відтоді як помер папа Інокентій, який хотів використати Данила для своїх планів (як і Данило його), на римському престолі змінилося три папи, й жоден з них не продовжив справи попередника. Щоправда, причини були різні: якщо Александр IV не бачив у затії Інокентія перспективи, то наступні два просто не могли нічого зробити. Вони навіть не правили з Риму.

      Усе це Даниловичі знали від численних католицьких орденів тут, у Русі, й у сусідній Польщі, куди заходили то з набігами, то з миром.

      – Наразі хочу побудувати дві церкви: тут й у верхньому місті, – вів далі Лев. – І також кам’яні. Завдяки ярлику, що його випросив митрополит Кирило, проблем не матиму.

      – А ти не боїшся, що проблеми виникнуть з іншого боку? – запитав Мстислав.

      – Наприклад?

      – Ти завжди ходиш містом без охорони? Я розумію, люди тебе люблять, але можуть з’явитися і недруги!

      – По-перше, я іще й сам можу за себе постояти, – відповів Лев. – По-друге, охорона все ж нас пильнує, хоч її і не видно. А по-третє, якщо ти маєш на увазі того невідомого, що «пасе» нас із самого замку, то не переймайся. Охорона зараз приведе його сюди.

      Здивований Мстислав побачив, як Лев плеснув у долоні, й майже одразу з-за дерев два дружинники привели попід руки засмаглого чоловіка. Затриманий не робив ніяких зайвих рухів і навіть не опирався. Лев лише злегка підняв руку, й охоронці зникли.

      – Не варто недооцінювати мою дружину, – повчально мовив князь.

      Тугар (а це був він) відповів:

      – Повір, князю, я не мав ніякого наміру завдати тобі шкоди.

      – Тоді чому ж ти стежив за мною?

      – Хотів зустрітися.

      – Ось ми й зустрілися. Говори. Але попереджаю: ти перервав нашу розмову. Сподіваюся, твоя чолобитна варта цього. Хто ти?

      – Моє ім’я, князю, тобі нічого не скаже. Мене звати Тугар.

      Це ім’я справді нічого не говорило княжим братам.

      – Але його має знати воєвода Світозар, – продовжив Тугар.

      Почувши це, Лев переглянувся з Мстиславом. Цей невідомий переслідувач йому не сподобався. Принаймні тим, що знав таке, про що знати не повинен.

      – Звідки Світозар знає про тебе? – недовірливо запитав Лев.

      – Боюся, ти не зрозумів мене, князю. Воєвода не знає про мене. Він повинен знати моє ім’я.

      – Нічого не розумію, – зізнався князь. – Ти з ним бачився?

      – Так, але це було дванадцять років тому, коли я ще був підлітком.

      – Далі?

      – Я шукаю свого брата Неждана.

      – Я маю його знати? – здивувався Лев.

      – Ні. Звісно, ні. Але я дізнався, що тут, у Львові, його забрав із собою Світозар, коли відбував за твоїм наказом.

      Брати знову перезирнулися.

      – І ти хочеш знати, куди я відправив Світозара?

      – Так, князю! Знаю, що там я знайду і брата.

      – Чому ви загубилися?

Скачать книгу