LITMIR.BIZ

Скачать книгу

тобі. Я маю мету, що жодним чином не обходить людей. Не думай, що ти змінилася, покинувши мене й наше буремне життя. Ти сумуєш за цим. Настільки, що інколи тікаєш від того затишку, який створив тобі чоловік. Настільки, що готова інколи пірнути зі мною в ту безодню, у яку падаю я. І ти не щаслива. Ти страждаєш від тих умов, у які поставила себе сама. Я знаю тебе, хоч тобі вкрай прикро це визнавати. Так, я знаю тебе і знаю, що діється у твоїй голові.

      Після цих слів вона різко розвернулася й вийшла геть з кафе.

      Олена скривджено дивиться їй услід, потім відсуває чай і замовляє пиво. Робить великий ковток. Її щоками течуть рясні сльози.

      – Чорт забирай, я пам’ятаю, як було добре, коли ти показала мені свободу. Просто так…

      17.01

      Робочий тиждень почався головним болем.

      Після зустрічі з колишньою подругою Тася таки добряче надудлилася, згадуючи їхні бійки з гопниками, нічні прогулянки під дощем і стрибки в калюжі. Вони завжди гуляли разом. Олена була найкращим другом піддослідної. Так. І це був найкращий час життя Тасіти. Тому вона й не може пробачити такого ставлення. Як можна пробачити Олені те, що вона вважає найгіршим той час, коли Тасі було найліпше. Хоча… Можливо, причина в поглядах під різними кутами зору. Може, Тася просто не помітила, що було не так.

      – Ні. Я знаю, що було не так… – процідила крізь зуби піддослідна, стискаючи кухоль з пивом у руці. – Вона почала думати, що таке життя порочне. Що отримувати радість, від тих речей, які ми робили, – ненормально. Що наші стосунки – аномальні. Вона піддалася думці загалу. Вона повірила, що це неможливо. Жити, як ми, і бути щасливими. Олена звикла бути в центрі уваги, хотіла, щоб про неї говорили, але тільки хороше. Її злякало слово «аутсайдер». І вона залишилася в ролі принцеси, відкинувши роль відщепенця.

      Тася незлобливо додала:

      – Може, якби я колись була принцесою… Я б теж не захотіла боротися за своє «я»?

      До кімнати зайшла Світлана Анатоліївна. Вона широко посміхалася, складочки біля рота трохи тремтіли.

      – Доброго дня. О… у тебе такий вигляд, ніби я вже заходила сюди з коньяком, – засміялася.

      Піддослідна, тяжко зітхнувши, лише хитнула головою в бік стільця.

      – Ну що? Як завжди? – Прудкі руки пірнули в сумку.

      – Ні. Сьогодні не хочу.

      – Що так? – Жінка все ж дістала пляшку. Скептично подивилася на пластиковий стаканчик і, крутнувши кришечку, ковтнула з пляшки.

      – На душі радісно. А коли добре – не п’ють, – удавано посміхнулася Тася, глузливо граючи бровами.

      Світлана Анатоліївна розсміялася.

      – Ага, а я – дельфін. Не сміши мене, дівчинко. Щоб ти знала, я багато чого бачила у своєму житті. І таке обличчя, як у тебе, мені достеменно знайоме. – Вона підняла вказівний палець угору, а потім тицьнула ним піддослідній у лице. – Це обличчя нещасного кохання.

      Тасіта пирхнула.

      – Багато ви знаєте.

      – І не смійся зі старої жінки. Я бачила в житті таке, чого тобі не довелося і, дай боже, не доведеться! Я кохала стількох чоловіків, що тобі

Скачать книгу