LITMIR.BIZ

Скачать книгу

на висоті 12 тис. футів й належить до найбільш високогірних міст у світі.

      У номері вони розпакувалися, й Віола запропонувала Роберту передрімати. Він відповів, що йому це не потрібно. Сказав, що воліє піти пройтися. Протягом наступної години він гуляв містом, купував дрібнички й гнівався, коли місцеві не розуміли англійську. Нарешті Роберт погодився повернутись до готелю і вклався спати, але протягом ночі він постійно прокидався і його знуджувало. Наступного ранку він нарікав на слабкість, однак розлютився, коли Віола запропонувала йому відпочити. На третій день він не підводився з ліжка. На четвертий день Віола вирішила, що цього досить, і подорож було завершено.

      Удома в Луїзіані Робертові ніби відлягло. Порушення орієнтації минуло, і він припинив казати дивні речі. Проте дружина та діти й далі непокоїлися. Роберт був млявий і відмовлявся виходити з дому без потреби. Віола гадала, що після повернення він поквапиться до офісу, але за чотири дні він лише раз зв’язався із секретарем. Коли Віола нагадала йому, що наближається сезон полювання на оленів і йому потрібна ліцензія, Роберт відповів, що радше пропустить цього року полювання. Віола потелефонувала лікареві. Незабаром вони вже прямували до клініки Окснера в Новому Орлеані.[5]

      Завідувач неврологічним відділенням доктор Річард Страб провів необхідне обстеження Роберта. Життєві показники були в нормі. Аналіз крові теж нічого не виявив. Ні інфекції, ні діабету, ні серцевого нападу, ні інсульту. Роберт прочитав свіжу газету й зрозумів, що в ній написано, пам’ятав своє дитинство, зміг проінтерпретувати оповідання. Оновлений тест Векслера показав нормальний коефіцієнт інтелекту.

      – Опишіть, будь ласка, ваш бізнес, – запропонував доктор Страб.

      Роберт пояснив структуру компанії й деталі кількох останніх контрактів.

      – Ваша дружина каже, що ви дивно поводитесь, – сказав доктор Страб.

      – Так, – відповів Роберт. – Я втратив внутрішню спонуку до дії.

      – Здавалося, це його не непокоїло, – сказав мені згодом доктор Страб. – Він говорив про зміни особистості якось між іншим, ніби ми балакали про погоду.

      Крім раптової апатії, доктор Страб не виявив ні хвороби, ні травми. Він запропонував Віолі зачекати кілька тижнів і подивитись, чи стан Роберта не поліпшиться. Але й через місяць, коли вони повернулися до лікаря, змін не було. Дружина сказала, що його не цікавили зустрічі з давніми друзями. Роберт кинув читати. Раніше з ним неможливо було дивитися телевізор, бо він перемикав з каналу на канал, шукаючи цікавіше шоу. А тепер він просто байдуже дивився на екран. Нарешті вона переконала чоловіка піти до офіса. Секретар сказав, що той просто годинами сидить при столі й дивиться в нікуди.

      – Ви на щось скаржитесь чи відчуваєте депресію? – запитав доктор Страб.

      – Ні, – відповів Роберт, – я добре почуваюсь.

      – Скажіть мені, будь ласка, що ви робили вчора?

      Роберт зізнався, що цілий день дивився телевізор.

      – Знаєте,

Скачать книгу