LITMIR.BIZ

Скачать книгу

до гурту, дістали свої дерев’яні ложки. У деяких куренях, можливо, й дали дозвіл на оковиту, але в Самарському повечеряли без неї та й усілися відпочивати, а курці, знудьгувавшись за умиротвореним курінням свого самосаду, пожадливо попихкували люльками. То там то тут було чути звуки кобзи та свистунів, і гурти тих, кому хотілося повеселитися, стали збиратися окремо від бажаючих тихо відпочивати.

      – Пішли, Андрію, до музик, послухаємо, як козаки грають, – запропонував Іван, і Андрій на знак згоди кивнув головою, швидко підхопився з трави.

      Приєднались до ближнього гурту, де вже зібралися козаки з різних куренів і зацікавлено дивились, як четверо парубків весело витанцьовували під звуки музик, а їх, обступивши колом, підбадьорювали зіваки. Серед гурту побачили декількох знайомих козаків з Великокозирщини. Привітавшись із ними, приязно обнялися, бо під час походу рідко бачилися – не до того було. Тут стояв і Павло Гаркуша, який так виручив усіх під час переходу на Січ. Андрій підійшов, і вони обнялись, як брати. Потім весело привіталися з ними Мина, Конон, Гнат, Микита, які за цей час встигли якось змінитися: загострилися від недостатнього харчу носи, потемніла шкіра на вилицях, от тільки очі в усіх блищали весело та радісно.

      – Які ви молодці, що сюди дійшли… Знаємо про ваші пригоди на Тясминських урочищах. Добре впоралися, по-нашому! – вітали їх.

      Тут Санько Голота не витримав і весело знову розповів, як він своєчасно підміг Андрієві, а той обійняв свого рятівника і промовив:

      – Тепер за мною буде… Як непереливки стане, кричи – прискочу негайно! От тільки Іван шкодує, що ти зарано прибув і він не встиг тих двох бусурманів переполовинити…

      Тут хлопці стали поплескувати Івана по спині, промовляючи:

      – Нічого, брате, ще бусурманів чимало буде у тебе. А тут ляхи, сучі діти, не дадуть сумувати!..

      Потім зайшла розмова про похід та про те, що буцімто існує договір Хмельницького з татарами.

      – Будемо воювати проти тих, на кого поведе батько Хмель! Усе одно всі вони на наших шиях сидять… Богданові видніше, кого бити! – промовисто зауважив Павло і додав: – А зараз нехай хтось із наших вийде на танець. Ану, Микито, вріж, не підведи нас!

      Грай-грай! От закину

      Зараз ноги аж на спину,

      Щоб світ здивувався:

      Де такий козаченько взявся?

      Наварили ляхи меду,

      Та й не шумували:

      Гей, взяли собі Вкраїну,

      Та й не шанували.

      Ой ви, ляхи пикатії,

      Ляшки-недовірки,

      Годі вже вам панувати:

      Богдан зібрав козаченьків —

      Будете нас знати!

      Уміли веселитися козаки і в своїх наспівах вже висміювали майбутнього ворога – ляха, що зазіхнув на козацькі та українські вольності, за що має заплатити кров’ю.

      Потроху всі стали розходитися по місцях, і хлопці вирішили навідатись до своїх коней, що були прив’язані біля возів. Коні ніби чекали їх. Відмотавши повід, Андрій відпустив

Скачать книгу