Присмак волі - Володимир Кільченський

Скачать книгу

і став до бою.

      У гурті зареготали:

      – Гляди, Степане, цей хлопець від татарина втік, а від тебе тікати не збирається!

      Степан зробив впевнений випад у бік Андрія, але той легко відбив шаблю нападника і хотів іти в наступ, проте курінний зупинив:

      – Годі, молоді півні, видно, цей парубок знає діло наше справно!

      Тоді зухвалий козак Степан підійшов до Андрія, простягнув йому руку. Тут втрутився Санько, гукнув до натовпу січовиків:

      – Та він по дорозі сюди двох поляків поклав, та й татар додав зі свого лука!..

      Івана також недовго «баламутили». Товариство взяло їх до Самарського куреня поки що без козацьких привілеїв – платні, одягу і такого іншого. Хлопці вклонилися за таку товариську раду, і Санько Голота повів їх влаштовуватися на ніч до притули для новобранців, що стояла поряд із Самарським куренем. По дорозі промовив:

      – Не хвилюйтеся, хлопці, скоро почнуться такі герці, що всі будете козаками. Чули, що Богдан Хмель розбив поляків під Жовтими Водами і йтиме далі, щоб боронити Україну. Кошовий збирає військо йому на поміч… Далекі походи вже чекають нас, хлопці… Погуляємо!

      Наступного дня вони дізналися, що вже приписані до куреня і повинні підкорятися повелінням курінного Пантелеймона Бута. За непослух у бою і втечу чекає смертна кара або ж побиття киями – усе одно смерть, тільки ще й ганебна: біля стовпа, від своїх же…

      Після сніданку все товариство, яке перебувало на Січі, загуло, мов дикі бджоли, з усього видно було, що тут щось вирішувалося. Перед обідом ударили в тулумбаси, і козаки висипали на майдан. Андрій з Іваном не поспішали, і коли всі почали потроху вгамовуватись, стали позаду гомінливого натовпу січовиків, які то вимахували руками, то сердито плювали на землю.

      Андрію здався досить дивним такий лемент козаків, і вони з Іваном зацікавлено розглядалися навкруги, міркуючи: «А де ж ті славні запорожці, котрі б’ють татарина і поляка?» Рада кричала, голосила та гуділа, а потім стало тихіше і кошовий отаман гукнув так, що було чутно навіть позаду гурту:

      – Хто піде на поміч Богдану – визволяти Україну від ляської неволі і покласти свою голову за це?

      Піднявся ще більший лемент, і кожен вигукував щось своє, що не можна було зрозуміти. Через деякий час усі, лаючись, почали розходитись, а увечері, після ще більшого ґвалту побіля їхнього куреня, було вирішено йти до Хмельницького та боронити Україну, поки жодного ляха не залишиться…

      Цього ж вечора всі стали готуватися до походу, кожен займався своїми кіньми, а дехто лагодив одяг та ремонтував взуття. Андрій з Іваном і собі стали перевіряти підкови, потім погострили шаблі, купили в лавці польського пороху, приготували собі харч на дорогу. Вечеряли всі спокійно, і ніхто на хлопців не звертав уваги, а поївши, всі кинули монети за вечерю та пішли лаштуватися до сну.

      Їм довго не давали заснути: було чути лемент підпилих козаків, що готувалися до походу і прагнули надолужити своє, бо в поході навряд чи вип’ють. Рано-вранці – півні ще й не співали утретє – валка возів уже витягнулась ланцюгом до походу під Білу Церкву, на

Скачать книгу