Присмак волі - Володимир Кільченський

Скачать книгу

нагримала на нього мати.

      Вечеря була ситною і смачною, але радощів не було. Говорили про настання спеки, про селянську війну, що вже спалахнула на Правобережжі, про нового кошового Богдана Хмельницького та про підступність польської шляхти… Андрій не втручався в розмови, сидів, пригорнувши Даринку, і вдихав запах її волосся, ледве чутний запах тіла, змішаний з пахощами материнки та відомий тільки йому запах годувальниці їхньої дитини, їхнього первісточка. «Чи почую ще колись такі рідні повівання дружини, моєї коханої Даринки?» – думав Андрій, і йому хотілося розчинитися в її чарівних пахощах, заховатись у них від усього світу, забути про сьогодення та наближення невідомості…

      Через перепони

      Прохолода травневого ранку і думки про далеку дорогу змусили на якийсь час забути про найдорожче: про тепло жіночого тіла, гарячі обійми та поцілунки дружини. Миколка мирно спав побіля їхньої постелі, а тато, обцілувавши чоло дитяти і маленькі рученята, уже поспішав у дорогу.

      Ще тяглися від обрію довгі ранкові тіні, а двоє козаків були готові виїхати на степові обшири, туди, де гартується бажання до волі. І матері з Даринкою нічого не лишалося, як тільки плакати нишком одна від одної та перехрестити козаків перед дорогою, щоб вона була щасливою. Вони виїхали за ворота, і Андрій обернувся до рідних, знявши шапку, вклонився домівці, матері, дружиноньці своїй. А тоді хлопці, пришпоривши коней, хутко гайнули по росяній траві за своєю чоловічою долею…

      Після від’їзду чоловіка Даринка дала волю сльозам, щоб вилили жіночу тугу за коханим чоловіком, батьком її дитини. Мати Тетяна теж забилась десь у свої господарчі закутки, і в усьому дворі відчувалась якась пустка, навіть худобина поводила себе тихо, не гупала головами об огорожу.

      Сонце швидко викочувалося на небосхил, і треба було продовжувати свою справу тим, хто лишився: Гриць уже виганяв з двору всю худобу, а Миколка з хворостиною ладнав гусей до паші.

      Хлопці виїхали за село і попрямували до бусурманського шляху, що вів на південь, у володіння низових запорожців. Проїхавши до обіду по Муравському шляху, вони зустріли на передихові великокозирщанських козаків, що також поспішали на Січ. Тут зібралися бувалі рубаки, котрі вже не раз ходили до Низу зі своїх зимівників. Вони порадили хлопцям іти окружним шляхом, бо ж Муравський шлях відомий усім і тут можна зустріти і польських жовнірів, які не пускають люд до запорозької вольниці, і татар, котрі часто невеликими ватагами нападають на поодиноких мандрівників.

      Подумавши, хлопці напросилися рухатися з ними до перевозу на правий берег Дніпра, в обхід, бо краще знайти перевізників, аніж потрапити в лабети як не поляків, то своїх, малоросійських козаків, що несуть повинність за королівську платню. Отак набралось більше десятка козаків з доброю волею пристати до Війська Низового і долучитися до боротьби за волю. З’їхали з Муравського шляху і взяли, наскільки міг зрозуміти шлях Андрій, праворуч, поближче до гирла Орелі.

      Дорога була майже неходженою, тож

Скачать книгу