LITMIR.BIZ

Скачать книгу

підвівся і, відштурхнувши ногою вбік паперову кучугуру, виступив у прохід. Зосереджено суплячись, він почав ритися в багажному відділенні над своїм кріслом.

      – Ви самі дивилися в ілюмінатори, отже, знаєте стільки ж, скільки й я, – сказав Браян. – Більшість пасажирів і весь екіпаж цього рейсу зникли, поки ми спали. Вже це досить безглуздо, але зараз, як виглядає, ми зіштовхнулися з іще безглуздішою загадкою. Схоже на те, що багато народу також зникло… але логіка підказує, що десь мусять бути й інші люди. Ми вижили під час того хтозна-що-воно-таке, а отже, інші також мусили вижити.

      Боб Дженкінс – автор книг про таємниці й загадки – щось стиха прошепотів. Його почув Алберт, проте слів не дібрав. Він напівобернувся в бік Дженкінса, якраз коли письменник знову прошепотів ті два слова. Цього разу Алберт їх уловив. Слова ті були: «хибна логіка».

      – Найкращий спосіб з цим упоратися, я гадаю, це розбиратися з усім поступово. Крок перший – полишити літак.

      – Я купив квиток до Бостона, – спокійним, розсудливим голосом промовив Креґ Тумі. – У Бостон, ось куди я бажаю потрапити.

      З-за Браянового плеча виступив Нік. Креґ поглянув на англійця, і очі в нього зіщулилися. На якусь мить він знову став схожим на роздратованого домашнього кота. Нік підняв руку з підібганими до долоні пальцями і поворушив кісточками двох з них у жесті, ніби защепив і крутить носа. Креґ Тумі, який колись був змушений стояти з запаленим сірником між пальців ніг, тимчасом як його матір співала «Щасливого тобі дня народження», відразу ж вловив натяк. Він завжди був хватким до наук. І ще він умів чекати.

      – Нам доведеться скористатися евакуаційною сковзанкою, – сказав Браян, – тому я хочу пройтися з вами по цій процедурі. Вислухайте уважно, а потім низкою по одному слідуйте за мною в ніс літака.

      7

      Через чотири хвилини гойднулися, прочинившись досередини, передні двері «767-го» «Американської гідності». З отвору долинуло бурмотіння якоїсь розмови, але ті звуки відразу ж ніби впали мертвими в прохолодному, нерухомому повітрі. Потім пролунало шипіння і в дверях раптом розквітла велика пака помаранчевої тканини. Якусь мить вона була схожою на квітку якогось дивного гібридного соняшника. Квітка зростала і, спадаючи, набувала форми, її поверхня надувалася в тугу, рифлену сковзанку. Коли її підніжжя вдарилося об асфальт, пролунало негучне «хлоп!» і тоді там утворився просто схил, схожий на велетенський помаранчевий надувний матрац.

      Браян з Ніком стояли в голові короткої вервечки людей у проході під лівим бортом першого класу.

      – Щось тут не те з повітрям, – промовив Нік стиха.

      – Що ви маєте на увазі? – запитав Браян. Запитав іще тихішим голосом. – Отруєне?

      – Ні… принаймні, я так не думаю. Але воно не має ні смаку, ні запаху.

      – Ви навіжений, – промовив Браян знічено.

      – Аж ніяк, – заперечив Нік. – Це все ж таки аеропорт, друже, а не якась там збіса сіножать, але чи відчуваєте ви запах пального або мастила? Я – ні.

      Браян потягнув носом. І не відчув нічого. Якби повітря було

Скачать книгу