Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг

Скачать книгу

згадалося, як один пілот сказав йому якось: «Нам платять сто тисяч доларів і більше на рік, Браяне, і роблять вони так лише з однієї причини. Бо знають, що в кар’єрі майже кожного пілота трапляються тридцять чи сорок секунд, коли він мусить зробити щось надважливе. Нам платять за те, щоб ми не заціпеніли, коли ті секунди нарешті трапляться».

      Авжеж, мозку напрочуд легко тобі наказувати прямувати вниз – хоч є там хмари, хоч – ні, а іншого вибору просто немає; натомість твої власні нервові рецептори не перестають верещати своє споконвічне застереження, транслювати споконвічний, найвищої напруги, страх перед невідомим. Коли дійшло до критичної межі, навіть Нік – ким він не є і що б він не робив на землі – хотів був забратися від тих хмар. Йому потрібен був Браян, щоби зробити те, що мусило бути зробленим. Він і всі решта потребували Браяна, щоб він став їхньою відвагою. Тепер вони на землі, і жодних монстрів не виявилося під хмарами; тільки ця дивна тиша і багажна валка, покинута під крилом «Боїнга-727» компанії «Дельта».

      «А отже, мій друже вивертач носів, якщо ви бажаєте перебрати на себе відповідальність і стати капітаном, моє вам благословення. Я навіть дозволю вам поносити свого кашкета, якщо забажаєте. Але не раніше, ніж ми вийдемо з літака. До того і ви, і решта тих гусей залишаєтеся на моїй відповідальності».

      Але ж Нік поставив йому запитання, і Браян вважав, що той заслуговує на відповідь.

      – Далі ми висадимося з літака і подивимось, що тут до чого, – промовив він, протискуючись повз англійця.

      Нік притримав Браяна, поклавши руку йому на плече:

      – Ви думаєте…

      Браян відчув спалах нехарактерного для себе гніву. Різким порухом він вивернувся з-під руки Ніка:

      – Я думаю, ми висадимося з літака, – сказав він. – Тут нема кому подати нам телескопічний перехідний хобот чи підкотити трап, тому, я думаю, ми скористаємося евакуаційною сковзанкою. Після цього думайте ви. Друже.

      Браян проштовхнувся в перший клас… і ледве не впав, перечепившись через столик-візок, що лежав на боку. Там було повно битого скла і до різі в очах смерділо розлитим алкоголем. Браян переступив через візок. Нік наздогнав його наприкінці секції першого класу.

      – Браяне, якщо я сказав щось таке, що вас образило, прошу вибачення. Ви виконали збіса гарну роботу.

      – Ви мене не образили. Просто протягом останніх десяти, приблизно, годин мені довелося залагоджувати ситуацію з розгерметизацією над Тихим океаном, дізнатися про те, що моя дружина загинула в ідіотській квартирній пожежі в Бостоні й що Сполучені Штати скасовано. А отже, я почуваюся трохи прибитим.

      Браян пройшов через бізнес-клас до загального салону. Якусь мить там висіла цілковита тиша; люди просто сиділи, світячи на нього своїми білими, німотно безтямними обличчями.

      Потім почав аплодувати Алберт Кавснер.

      За мить до хлопця приєднався Боб Дженкінс… і Дон Ґефні… і Лорел Стівенсон. Лисий чоловік озирнувся навкруги і також почав аплодувати.

      – Що

Скачать книгу