Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг

Скачать книгу

явище?

      Браян припускав, що це якраз можливо. Але, якщо так, чому він не чув жодних атмосферних розрядів по радіо? Чому на екрані радара нема жодної інтерференції хвиль? Звідки ця мертва порожнеча? А ще йому не вірилося, що полярне сяйво винне у зникненні від ста п’ятдесяти до двохсот пасажирів.

      – Ну? – запитав Нік.

      – Нехай ви механік, – нарешті промовив Браян, – але я не думаю, що це електромагнітний імпульс. Усе бортове обладнання – включно з покажчиком курсу – здається, працює просто чудово. – Він показав на цифровий компас. – Якби ми зазнали електромагнітного імпульсу, цей малюк з’їхав би з глузду. Але він тримається неухильно стабільно.

      – Дійсно. Ви вирішили й надалі тримати курс на Бостон?

      «Ви вирішили…»

      Й на цьому залишки Браянової паніки вичерпалися. «Усе правильно, – подумав він. – Тепер я капітан цього судна… врешті-решт, усе зводиться до цього. Ви мусили б нагадати мені про це в першу чергу, друже мій, і позбавили б нас обох багатьох прикрощів».

      – «Логан» на світанку, не маючи поняття, що відбувається на землі під нами, а також у довколишньому світі? В жодному разі!

      – Тоді який у нас пункт призначення? Чи вам потрібен час, щоби розважити це питання?

      Браян часу не потребував. А тепер ще й інші дії, які він мусив виконати, почали вишиковуватися в ряд.

      – Я знаю, – сказав він. – І, гадаю, вже час поговорити з пасажирами. З тими небагатьма, які залишилися, у всякому разі.

      Браян узяв мікрофон, і в цю саму мить у кабіну поткнув свою голову той лисий чоловік, що був спав у бізнес-класі.

      – Чи не буде хтось із вас, джентльмени, таким ласкавим, щоби пояснити мені, що трапилося з усією обслугою на цьому судні? – роздратовано запитав він. – Я так приємно виспався… але зараз мені хотілося б уже й повечеряти.

      10

      Дайна Беллмен почувалася набагато краще. Так добре було мати навкруг себе інших людей, відчувати їх втішливу присутність. Вона сиділа в невеличкому гурті разом з Албертом Кавснером, Лорел Стівенсон і чоловіком в обстріпаному спортивному піджаку, який відрекомендувався Робертом Дженкінсом. Він сказав, що є автором понад сорока детективних романів, і прямував у Бостон, щоб виступити там з доповіддю на форумі фанатів цього жанру.

      – Зараз, – сказав він, – я бачу, що втрапив у колізію, набагато загадковішу за найбільш екстравагантні з тих, які я коли-небудь наважився б розписувати.

      Ця четвірка сиділа в центральному ряді, ближче до переду загального салону. Чоловік у светрі під горло сидів під правим бортом на кілька рядів позаду, тримаючи хустинку собі біля носа (який насправді перестав кровоточити ще кілька хвилин тому), і парився в пихатій самотності. Неподалік, ніяково за ним наглядаючи, сидів Дон Ґефні. Ґефні заговорив тільки раз, спитавши в Під Горла, як того звуть. Під Горло не відповів. Він просто втупився в Ґефні поглядом зловісної глибини понад букетом свого зіжмаканого носовичка.

      Більше Ґефні нічого не питав.

      – Хто-небудь має бодай якесь уявлення, що тут відбувається? –

Скачать книгу