Скачать книгу

переслідував би його до місця ночівлі. Вище карнизу йшла прямовисна скеля на вершку якої починався ліс. З неї можна було й глянути, чи там суперник у засідці чи ні, а тоді вже приймати рішення і діяти.

      Він звернув у ліс і обережно, боячись видати себе звуком, підкрався до обриву. Глянув вниз. Так і є. Темноволосий юнак, як і він сам, приблизно одного з ним віку, може навіть на пару років старший, розпластався на карнизі та вичікував. В кулаку тримав ножа, готовий активізувати його любої миті перед стрибком вниз.

      Мисливець сам перетворився в жертву!

      Метін усміхнувся. Стрибати вниз на нападника було самогубством, але скинути на нього важку каменюку виглядало єдино правильним рішенням. Він відповз від краю, знайшов підходяще знаряддя вбивства і вернувся назад.

      Той все так же вичікував, не змінивши свого положення.

      Метін все не наважувався вбити суперника. В голові зринали слова батька Каратюрка про те, що Мету потрібно бути рішучим і впевненим у своїх вчинках, мужнім та сильним, беззастережно виконувати накази в ім’я величі султана та слави Аллаха. Та перед ним була жива людина. Така як він сам!

      Може це комп’ютерна імітація і все відбувається таки у віртуальному світі, а не реальному? Цього він точно не знав. Надто все справжнє навколо.

      Каменюка видалася неймовірним тягарем. Сили і впевненість здавалися от-от покинуть хлопця. І тут суперник ворухнувся, змінюючи положення та розминаючи затерплі м’язи. Увімкнув ніж, лезо блимнуло блакитним світлом і виключив – перевірив чи все з ним в порядку.

      Ти ба! У того схоже навіть сумнівів нема щодо того, як порішити Метіна! А він слабак, почав сумніватися!

      «Мету, вір в себе!», – в думках пролунав голос Каратюрка.

      Руки піднялися і камінь полетів вниз. Короткий крик і хрускіт проламаного черепа засвідчили про те, що він влучив у ціль.

      Хлопець обіперся на стовбур кипариса, а з очей бризнули сльози. Випробування пройдено, але на душу впав тягар, важчий, ніж те знаряддя вбивства. Незрівнянно…

* * *

      Вісім років навчання та виснажливих тренувань не пройшли марно. За ці дні та ночі, що минули з часу острівного випробування він зміцнів, набрався досвіду та став одним з кращих яничар джемаату[1].

      Каратюрк міг гордитися своїм сином. Рівного йому не знайшлося серед жодного з урусів, з якими Блискуча Османська держава вела безперервні війни. Кожне завдання, а їх було чимало під час навчання та бойових експедицій, було виконано бездоганно і Метін з честю вийшов зі всіх, навіть здавалося безнадійних ситуацій.

      Втім його навчання, як і ще декількох йолдашів[2], дещо відрізнялося від загального курсу всього яничарського корпусу. Крім звичайних занять з тактики, стратегії, техніки рукопашного бою, психологічного навіювання та гіпнозу, бойової підготовки з вогнепальною та холодною зброєю, їх навчали ще й володінню давньою турецькою та гяурською зброєю, історії на межі першого та другого тисячоліть, османської, татарської

Скачать книгу


<p>1</p>

Джемаат – підрозділ в яничарському корпусі.

<p>2</p>

Йолдаш – рядовий яничар.