LITMIR.BIZ

Скачать книгу

було чимало, – Йазон Варда й Монро Брюи зникли, ледь посутеніло, узявши із собою порожній лантух. Коли під ранок вони повернулися, то мали два мішки, обидва наповнені. У одному був овес для коней, у другому – крупи, мука, сушена яловичина, ледь початий шмат сиру й навіть величезний сичуг – делікатес у вигляді фаршированого лівером свинячого шлунку, спресованого поміж двома планками у форму міху для роздування вогню у каміні.

      Ґеральт здогадувався, звідки та здобич. Не прокоментував одразу, але сказав про те, дочекавшись відповідної миті. Як був із Золтаном сам на сам, ґречно запитав його, чи не бачить той нічого поганого в обкраданні інших біженців, усе ж не менше, ніж самі вони, голодних і на рівні із ними бажаючих вижити. Ґном відповів серйозно, що – авжеж, дуже він того стидається, але такий уже має характер.

      – Моєю величезною слабкістю, – пояснив, – є непогамована доброта. Я просто мушу чинити добро. Втім, я розсудливий ґном і розумію, що усім дати того добра я не зможу. Якби намагався я бути добрим до усіх, для всього світу й для всіх істот, що в ньому мешкають, була б то крапелька питної води у солоному морі, іншими ж словами: марні зусилля. Тож я вирішив чинити добро конкретне, таке, яке не піде на марне. Я добрий до себе й свого безпосереднього оточення.

      Ґеральт більше запитань не ставив.

* * *

      На одному з біваків Ґеральт і Мільва поговорили із Золтаном Хіваєм, невиправним і запійним альтруїстом, подовше. Якщо йшлося про перебіг військових подій, ґном був у курсі. Принаймні, справляв він таке враження.

      – Наступ, – розповідав, раз за разом заспокоюючи Фельдмаршала Дуду, що починав скреготливо лаятися, – ішов від Дресхоту, почався на світанку сьомого дня після Ламмасу. Разом із Нільфгардом ішло верденське союзне військо, бо Верден, як знаєте, це зараз імперський протекторат. Ішли швидким маршем, пускаючи за димом усі села за Дресхотом і зносячи брюґґські війська, які стояли там на переїздах. А на фортецю Діллінжен рушила з-за Яруги нільфгардська Чорна Піхота. Перейшли вони річку в найменш сподіваному місці. Міст поставили на човнах, за півдня поставили, вірите?

      – У все прийдеться повірити, – буркнула Мільва. – Ви у Діллінжені були, як усе почалося?

      – Біля нього, – ухильно відповів ґном. – Як дійшли до нас вісті про напад, ми були у дорозі до міста Брюґґе. На гостинці страшенний рейвах тоді зчинився, чорно було від утікачів, одні валили з півдня на північ, інші – навпаки. Забили гостинець, ми й застрягли. А Нільфгард, як виявилося, і насправді був і за нами, й попереду. Ті, які йшли від Дресхоту, мусили розділитися. Здається мені, що великий кінний загін пішов на північний схід, власне до міста Брюґґе.

      – Тоді Чорні вже на півночі від Турлоу. Виходить, що ми посередині, між двома загонами. У порожньому просторі.

      – Усередині, – кивнув ґном. – Але не у порожньому. Гуфцям імператорським фланкують Білки, верденські волонтери[24] й різні вільні загони, а ті гірші за нільфгардців

Скачать книгу