LITMIR.BIZ

Скачать книгу

разу, коли буду тут з бабусею та дідусем, тому розраховуюсь і йду.

      Повернувшись на вулицю, стою в задумі. Не хочу йти додому. Хочу бути з людьми, потребую відволіктися. Раптом зринає думка про бар «Лови Кайф», місце, де може статися що завгодно, – притулок ексцентризму. Ідеально! Підходжу до Вотер-Тауер-Плейс і сідаю на шістдесят шостий автобус до Чикаґо-авеню; виходжу на Деймен та сідаю на п’ятдесятий автобус, що прямує на північ. У автобусі тхне блювотою, я єдиний пасажир. Водій м’яким церковним тенором співає «Тиха ніч», і я бажаю йому щасливого Різдва, коли виходжу на Вабанші. Коли йду повз крамницю «Фікс Іт», починає падати сніг, кінчиками пальців ловлю великі мокрі сніжинки. Із бару долинає музика. Покинутий маревний залізничний шлях нависає над вулицею в блиску випарів натрію, коли відчиняю двері, хтось починає грати на трубі, гарячий джаз б’є мене в груди. Входжу в нього, мовби потопаю, власне, мені саме цього й потрібно.

      Тут близько десяти чоловік, зокрема Мія, барменка. На крихітній сцені троє музикантів: труба, контрабас та кларнет, усі відвідувачі сидять у барі. Музиканти завзято грають, витискаючи з інструментів максимальну гучність, немов звукові дервіші, а я сиджу й впізнаю в мелодії «Біле Різдво». Підходить Мія й запитально дивиться на мене; голосно кричу:

      – Віскі з водою!

      – «Гауз»? – питає вона.

      – Так, – вигукую у відповідь, і вона йде змішувати.

      Раптом музика стихає. Дзвонить телефон, Мія підіймає слухавку: «Лови ка-а-айф»? Вона ставить переді мною алкоголь, і я кладу двадцятку на шинквас. «Ні, – говорить вона в трубку. – От трясця. Сам іди на фіг». Вона кидає трубку на апарат, наче м’яч у баскетбольне кільце. Якусь мить Мія стоїть розлючена, потім запалює «Пел-мел» і видихає на мене величезну хмару диму.

      – Ой, вибач.

      Музиканти сідають за стійку бару, й вона наливає їм пива. Двері в туалет містяться на сцені, тому я користуюся перервою між програмами, щоб відлити. Коли повертаюсь у бар, Мія вже поставила перед моїм стільцем ще один напій.

      – Ти екстрасенс, – промовляю.

      – Тебе легко передбачити. – Вона ставить попільничку на шинквас, про щось думаючи. – Чим займешся пізніше?

      Розглядаю можливі варіанти. Зо два рази я приводив Мію додому, вона весела і все таке, але я справді зараз не в настрої для випадкових зв’язків. З іншого боку, тепле тіло – не так і погано, коли ти пригнічений.

      – Планую сильно напитися. А ти що пропонуєш?

      – Ну, якщо не сильно нап’єшся, ти би міг прийти до мене. А якщо не будеш п’яний в дошку, то коли прокинешся, міг би зробити мені величезну послугу: піти зі мною на різдвяну вечерю до батьків у Ґленко і відкликатися на ім’я Рейф.

      – О, Боже, Міє. Я хочу померти від самої думки про це. Вибач.

      Вона перехиляється через стійку й рішуче говорить:

      – Давай, Генрі. Допоможи мені. Ти презентабельна молода людина чоловічої статі. Чорт забирай, ти – бібліотекар! Ти не оконфузишся,

Скачать книгу