Скачать книгу

просидів там, скулившись, дуже прикрі дванадцять годин.

      Запала тиша.

      – Чи побачилися ви ще з нею?

      Над нашими головами запищав кажан.

      – Вона померла.

      – Коли? Невдовзі? – налягав я.

      – Рано-вранці дев’ятнадцятого лютого 1916 року. – Я напружував зір, щоб побачити вираз на Кончісовому обличчі, але було надто темно. – Почалась епідемія черевного тифу. Вона працювала в шпиталі.

      – Бідолашна.

      – Це вже минуле.

      – А ви так розповідаєте, що воно видається теперішнім. – Він нахилив голову до мене. – Відчуваю запах бузку.

      – Старечі сентименти. Перепрошую.

      Кончіс задивився в ніч. Кажан промайнув так низько, що на мить затулив добрий шмат Чумацького Шляху.

      – Тому-то ви й не одружилися?

      – Мертві живуть.

      Чорнота дерев. Я насторожив вуха, але кроків не чути. Поки що.

      – Як це живуть?

      І знову Кончіс дав слово тиші, ніби вона могла б відповісти краще, ніж він сам. Коли я вже гадав, що не дочекаюся відповіді, він мовив:

      – Завдяки коханню.

      Немовби не до мене сказано, а до всього навколо нас. Немовби в тіні біля дверей стоїть і прислухається Лілі. Немовби оповідь про минувшину нагадала йому й ще раз підтвердила якийсь великий закон. Зворушившись, цього разу я змовчав і не розпитував далі.

      За хвилину він обернувся до мене.

      – Буду радий побачитися з вами за тиждень. Якщо вам дозволять обов’язки.

      – Якщо ви запрошуєте, то ніщо мені не завадить.

      – Чудово. Мене це тішить. – Але тоном ця втіха скидалася на холодну ввічливість. Знову взяла гору владність і зарозумілість. Кончіс звівся. – А тепер до ліжка. Пізня година.

      Йдучи попереду, він відпровадив мене на місце. У моїй кімнаті нахилився, щоб засвітити лампу.

      – Я не хочу, щоб у школі пліткували про моє життя.

      – Цього не буде.

      Випростувавшись, Кончіс подивився мені у вічі.

      – То як, чекати вас у суботу?

      Я усміхнувся:

      – Ви ж знаєте, що так. Ніколи не забуду цих двох днів. Хоча й не розумію, чому мене обрано. Чому належу до обранців.

      – Може, саме через те, що не розумієте й не знаєте.

      – Як бачите, я вважаю таке обрання великою честю.

      Спіймавши мій погляд, Кончіс повівся доволі дивно – простягнув руку, як тоді в човні, й по-батьківському торкнувся мого плеча. Еге ж, я таки витримав ще одне випробування.

      – Гаразд. Марія приготує вам сніданок. До суботи.

      І вийшов. Я сходив до ванної, зачинив двері й загасив лампу. Але не роздягнувся. Стояв біля вікна й вичікував.

      Розділ 25

      Щонайменше двадцять хвилин не було нічого чути. Кончіс теж пішов до ванної й повернувся до своєї спальні. Знову запанувала тиша. Така довга, що я роздягнувся, ліг і піддався сонливості. І враз тишу порушено. Тихо, але не покрадьки Кончіс відчинив і зачинив двері кімнати, а тоді спустився сходами. Минула хвилина,

Скачать книгу