LITMIR.BIZ

Скачать книгу

передачі зарубіжної служби Бі-бі-сі, але ці новини лунали неначе з Місяця. Йшлося про зовсім чужі мені події, про геть чужих людей, а британські газети, що зрідка потрапляли до рук, здавалося, цілком складалися з матеріалів під рубрикою «Сто років тому». Скидалося на те, що всі острів’яни усвідомлювали цей розрив між собою і сучасністю. Щодня за багато годин перед тим, як на обрії з північного сходу з’являвся пароплав з Афін, на набережній у гавані збиралася юрба. Хоч кожен знав, що судно зупиняється тільки на п’ять хвилин, що з нього зійде п’ять пасажирів і не більше сяде на борт, та нізащо не хотів пропустити це видовище. Ми були подібні до в’язнів, що досі не втрачали надії на амністію.

      А острів був таки прегарний. Під Різдво настала вітряна, холодна погода. Величезне море антверпенської блакиті ревіло на жорствяному шкільному пляжі. Гори материка покрилися снігом, і над розлютованими водами стояли з півночі та заходу осяйні білі схили в дусі Хокусая[31]. Серед пагорбів стало ще порожніше й тихше. Я часто ходив на прогулянку, щоб розвіяти нудьгу, й весь час відкривав нові місця, де можна побути на самоті. Зрештою мене почав непокоїти цей досконалий світ природи. З’явилося враження, що тут мені немає місця. Я не знав, як жити в цьому світі, й не був до нього пристосований. Міський житель, я не мав коренів. Відкинув свій час і не міг поринути в минуле. Як Скірон[32], я завис поміж небом і землею.

      Почалися різдвяні канікули. Я поїхав мандрувати Пелопоннесом. Треба було побути самому й відірватися від школи. Якби Алісон була вільна, я б полетів до неї в Англію. Спадало мені на думку й те, щоб звільнитися, але це означало б дати задній хід і знову зазнати поразки, і я вмовляв сам себе, що до весни все налагодиться. Тож Різдво я зустрів у Спарті, а Новий рік – у Піргосі, сам як палець. Перш ніж сісти в Афінах на пароплав і поплисти до Фраксосу, я затримався на день і пішов до знайомого публічного дому.

      Я рідко думав про Алісон, але весь час відчував її близькість, і хоч як старався її забути, та не вдавалося. Траплялися монаші дні, коли я гадав, що проведу решту свого життя без жінок. Траплялися й такі дні, що кортіло запопасти якусь покладисту дівчину. Острів’янки були албанського походження – суворі й жовтошкірі, десь такі сексуальні, як Незалежна церква[33]. Набагато спокусливішими видавалися деякі хлопці з оливковою ґраційністю й виразно окресленою індивідуальністю – рисами, яких так бракує їхнім стереотипним ровесникам із приватних шкіл, оцим зодягненим в уніформу рожевим мурахам, що плодяться в Арнольдовому праху[34]. Бували в мене миті, як в Андре Жіда[35], однак без взаємности, адже педерастія ніде не викликає такої огиди, як у буржуазній Греції; з цього погляду Арнольд почувався б тут як удома. Зрештою, я не був гомосексуаліст. Попросту зрозумів (і тим самим викрив хибу у своєму вихованні), що в таких людей теж є свої радощі. І це завдяки не тільки своїй самотині, але й самому духу Греції. Він осмішував традиційні англійські поняття про моральність і аморальність; скою чи не скою я щось соціально непростиме – це само собою було справою смаку, щось на зразок того,

Скачать книгу