LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Волосся її збилося на одне око, повністю приховавши його; друге око дивилося на Генрі – і крізь нього – з крижаною байдужістю.

      Генрі вважав, що кожній дитині в житті випадає хвилина, за якою вона себе мірятиме в подальшому житті, і що дитячі компанії поводяться в такі хвилини рішучіше, ніж одинаки. Такі групи нерідко чинять погано, відповідаючи на неприємності жорстокістю. Генрі та його друзі повелися добре, невідомо з якої причини. Зрештою, це не має ніякого значення, але корисно іноді згадувати (особливо коли в тебе на душі чорно), що колись ти на все плюнув і вирішив попри все повестися шляхетно.

      Він розповів Піту, що збирається робити і що робитиме Піт, потім підвівся, щоб узятися до роботи, бо хотів, аби до заходу сонця вони всі опинилися під безпечним дахом «Діри в стіні», в чистому, добре освітленому місці.

      – Добре, – сказав Піт, але якось нервово. – Сподіваюся тільки, що вона не помре в мене на руках. І що ці вогні не повернуться. – Він висунув голову, щоб подивитися на небо, де тепер не було нічого, крім темних низьких хмар. – Що це було, як ти гадаєш? Яка-небудь блискавка?

      – Та це ж ти в нас експерт із космосу. – Генрі підвівся. – Давай, збирай хмиз… Тобі і вставати для цього не доведеться.

      – На багаття?

      – Так, – відповів Генрі, переступив через жінку на брезенті і вийшов на узлісся, де під снігом лежали більші гілки. Йому треба буде пройти близько дев’яти миль. Але спочатку потрібно розкласти багаття. Велике, яскраве багаття.

      Розділ 4

      Маккарті йде в туалет

1

      Сидячи на кухні, Джонсі і Бобер грали в крибедж[35], який називали просто грою. Так його завжди називав Ламар, батько Бобра, ніби це була єдина гра на світі. Для Ламара Кларендона, життя якого оберталося навколо його будівельної компанії в Центральному Мейні, можливо, це і справді була єдина гра, у яку грали вдома, у селищах лісозаготівників, на залізничних станціях і, зрозуміло, у житлових вагончиках будівельників. Дошка зі ста двадцятьма отворами, чотири кілочки та колода старих засмальцьованих карт – оце все, що треба, щоб не занудьгувати. Грали переважно під час очікування: коли припиниться дощ, коли прибуде замовлений вантаж, коли друзі повернуться з крамниці і можна буде вирішити, що робити з дивним чоловіком, який зараз лежить за зачиненими дверима спальні.

      «Ось тільки, – подумав Джонсі, – чекаємо ми насправді на Генрі. Піт просто з ним. Генрі, ось хто вирішить, що робити, тут Бобер правий. Нам потрібний саме Генрі».

      Однак Генрі й Піт затримувалися. Думати, що з ними щось трапилось, було ще рано – можливо, їх просто затримував снігопад, – але Джонсі вже почав турбуватись і припускав, що в Бобра теж неспокійно на душі. Ніхто поки про це не наважувався заговорити – ще не перевалило за полудень, і все могло скінчитися добре, – але невисловлена думка висіла в повітрі.

      Джонсі на якийсь час зосереджувався на дошці й картах, а потім дивився на двері спальні, за якими відлежувався Маккарті. Імовірно, той спав, але,

Скачать книгу