LITMIR.BIZ

Скачать книгу

      Розалі Дрейк і Нік Чико, котрі в парі проводили заняття групової терапії у Вейкфілдському котеджі, спілкувалися з Мілліганом тісніше, ніж інший персонал. Щоденно о десятій ранку і третій дня сімох або вісьмох пацієнтів Вейкфілда збирали на групові заняття.

      21 березня Нік забрав Міллігана з його палати особливого режиму (яку, втім, тепер замикали тільки на ніч) і провів до кімнати для занять. Нік був струнким двадцятисемирічним медтехніком. Його підборіддя вкривала борода, а в лівому вусі красувалися дві сережки – тоненьке золоте кільце і нефритовий камінець. Він чув, що Мілліган вороже ставиться до чоловіків, бо в дитинстві став жертвою сексуального насильства. Медтехнік жваво цікавився розщепленням особистості, хоч і не дуже вірив у реальність такого синдрому.

      Розалі, блакитноока білявка, що розміняла третій десяток і чиєю спеціалізацією була трудова терапія, раніше не стикалася з розладом множинної особистості. Після бесіди, яку провів із колегами лікар Гардинг, вона помітила, що весь колектив хутко розділився на два табори: одні вважали, що Мілліган і справді страждає на розщеплення особистості, а інші – що він шахрай, який симулює рідкісне захворювання, аби привернути до себе увагу й уникнути кари за зґвалтування. Розалі щосили намагалася зберігати об’єктивність.

      Коли Мілліган примостився скраєчку столу, якнайдалі від інших, Розалі Дрейк пояснила йому, що напередодні група вирішила працювати над колажами. У своєму колажі кожен має розповісти що-небудь про себе людям, яких любить.

      – У мене немає нікого, кого б я любив і для кого міг би зробити колаж, – озвався Мілліган.

      – Тоді зроби його для нас, – запропонувала Розалі. – Усі їх роблять, навіть ми з Ніком. – І вона підняла аркуш цупкого кольорового паперу, над яким працювала.

      Розалі звіддаля спостерігала за тим, як Мілліган узяв аркуш і заходився вирізати фотографії з журналів. До неї доходили чутки про його обдарованість, і їй цікаво було поглянути, який у цього сором’язливого й тихого пацієнта вийде колаж. Мілліган працював мовчки, спокійно. Коли він скінчив, Розалі підійшла подивитись на його витвір.

      Мілліганова робота її ошелешила. У центрі аркуша був нажаханий заплаканий хлопчик. Під його фотографією наклеєні літери утворювали ім’я МОРРІСОН. Над хлопчиком загрозливо нависали розлючений чоловік і слово НЕБЕЗПЕКА, складене з червоних літер. У правому нижньому куті був череп.

      Розалі була зворушена простотою форми і глибиною висловлених почуттів. Це було геть не те, що вона очікувала побачити. Відчувалося, що колаж піднімає завісу над болісними подіями Мілліганового минулого. У Розалі аж мурашки по хребту побігли. Вона збагнула, що з цієї миті прийматиме справу Міллігана близько до серця. Хоч би що там думали про юнака її колеги зі шпиталю, вона була переконана, що його робота – це аж ніяк не витвір бездушного соціопата. Нік Чико поділяв її думку.