Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Скачать книгу

сказав Дмитро, перекрикуючи гуркіт мотору.

      – Між іншим, тут більше світла, тепла і води, ніж будь-де в Африці, – прокричав Степан. – Це ідеальні умови для рослин, ми можемо в цьому зараз переконатися.

      Десь угорі затріщали гілки і через мить всі побачили зграю мавп, які спритно стрибали з дерева на дерево, легко долаючи чималі відстані. Неподалік пролунали дивні звуки, що нага-дували спів і мову одночасно. Це сперечалися довгохвості папуги. Примітивши соковитий плід, яких тут, до речі, було вдосталь, вони, мабуть, хотіли розібратися, хто з них гідний першим скуштувати його. Попереду почулося гучне рохкання і через дорогу пробігла дика свиня, щоб одразу сховатися в густих заростях.

      Не зупиняючись джипи мчали широкою дорогою, прокладеною колесами інших машин, які їздили цим маршрутом раніше. Дерев'яні вказівники, розташовані вздовж шляху, вказували напрямок руху для шукачів пригод і цінителів краси природи.

      – Повертаємо праворуч, – голосно сказав Патріс і одразу вивернув руля, спрямовуючи джипа вглиб лісу.

      – Навіщо? – вигукнув Дмитро.

      – Це єдиний шлях до племені Леко. З туристами лекійці зустрічаються неохоче, але я замовлю за вас словечко.

      – Я ніколи не чув про таке плем'я, – звернувся Макс до гіда.

      – Не дивно, – відізвався той, – його знайшли не так давно. Відверто кажучи, відомостей про нього отримали мало.

      – А нам їхати туди безпечно? – насторожився Степан.

      У відповідь гід нахилив голову і зменшивши швидкість, поїхав повільніше.

      – Минулого року я врятував сина вождя племені Леко, з того часу вільно можу заходити на їх територію.

      Під колесами шаруділо листя і тріщали гілки. Тепер вказівниками слугували по-особливому повернуті дерева, відтінки світла та барвисті рослини. Патріс навчився слухати і розуміти дику природу, набуваючи роками безцінні знання.

      – Цікавий факт, – прокричав гід, звертаючись до друзів. – Деякі види дерев існують тут ще з часів динозаврів.

      – Ого, – вигукнув Дмитро, озираючись довкола. – А чи не причаївся десь тут динозавр? В таких хащах можна чекати чого завгодно.

      – Це вже занадто, – озвався Степан. – Ти краще уважно дивись навкруги, щоб пітон у джипа не вскочив, а не мели дурниці.

      – Зупиняємось, – вигукнув Патріс. – Далі треба йти пішки.

      Скавучання моторів луною рознеслося по лісу. Машини зупинились і всі вийшли. Взявши зброю і закинувши за плечі рюкзаки з самим необхідним, мандрівники один за одним вирушили вперед. Чим далі тим менше сонця доходило донизу, а зарості ставали густішими. Йти було все важче, але друзі вперто долали перешкоди, не помічаючи часу.

      Змучені довгою дорогою, вони нарешті опинилися біля незвичайного поселення. Плем'я Леко мешкало в мальовничому куточку, створеному власними руками. Посеред тропічного лісу лекійці вирубали дерева, щоб з їх стволів та гілок побудувати житло і розчистити місце для свого поселення. Невеличкі хижи розміщувалися близенько одна від одної.

Скачать книгу