Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Скачать книгу

за алмаз.

      За розмовами не помітили, як сонце почало наближатися до обрію. Так закінчився день перший відпочинку.

      Розділ 4. Екскурсія

      Три джипи, похитуючись і підстрибуючи на горбах, швидко їхали нерівною дорогою. Саме такі машини могли долати значні відстані в природному розмаїтті цього краю, поєднуючи в собі силу та потужність танку і мобільність авто. Величні дерева – мовчазні охоронці спокою і таємниць африканського лісу – вперто простягали своє віття до сонця. Вони наче спостерігали за мандрівниками в машинах, уважно слідкуючи, щоб чужинці не порушили існуючої тут гармонії.

      – Скільки ще їхати? – намагаючись перекричати гуркіт мотору, вигукнув Дмитро, звертаючись до Патріса.

      – П'ять годин, не менше, – так само голосно відповів гід. – Втомились від екзотики?

      – Ні, просто хочеться трохи походити, розім'яти ноги, – нахиляючись до Патріса, голосно сказав Дмитро. – Не звично так довго трястися в машині.

      – Хороша ідея! – вигукнув Степан. – Потопчемо невідому землю і роздивимось краще довкола. Як гадаєш, Максе?

      – Гаразд, – погодився Макс. Він дістав рацію і передав по ній охоронцям, які їхали попереду і позаду в джипах, щоб гальмували.

      Три машини, проїхавши ще кілька метрів, одночасно зупинились.

      Патріс вистрибнув з джипу першим і терпляче чекав інших.

      – Бідна моя спинка, – по-старечому мовив Степан, піднімаючи та опускаючи руки.

      – І мені фізкультура не завадить, – сказав Дмитро. Він наче хлопчисько підстрибував на місці. Потім став у боксерську стійку і почав наносити уявному супротивнику серії ударів. На-решті розправив плечі і задоволений своєю фізичною формою усміхнувся.

      – Цивілізовані незграби, – засміявся Макс, спостерігаючи за Дмитром та Степаном.

      – Ми потрапили в живу печеру! – захоплено вигукнув Дмитро, не зважаючи на слова Макса.

      Полонені незабутнім видовищем, на мить втративши здатність говорити, всі троє дивились угору, не в силах відірвати погляд від краси, яку створила природа. Різноманітні дерева, простягаючи гілки якнайвище, утворили щільний покров крізь який ледь-ледь пробивалося сонячне проміння. Гнучкі стебла ліан чіплялися за стовбури дерев і обвиваючи їх довкола, повзли все вище.

      Несподівано десь зовсім близько затріщали гілки і почулися якісь дивні звуки. Охоронці миттєво вихопили зброю і стали стіною перед друзями.

      – Не стріляйте! – крикнув Патріс, махаючи руками. – Вам нічого не загрожує! Це окапі!

      І дійсно, на підтвердження слів Патріса поміж дерев з'явилися двоє дивних тварин, подібних до коней. Тіло і ноги у них були смугасті, як у зебр, а от голова і шия – одного кольору. Побачивши людей, вони одразу зупинились і без вагання побігли геть, зникаючи так само раптово, як і виникли.

      Макс глянув на охоронців і ті без зайвих слів опустили зброю.

      – Окапі дуже полохливі, – сказав Патріс. – Вони

Скачать книгу