LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Небесному не байдужа смерть хоч одного горобчика. Страшенно не хотів би бути священиком у такі часи, зауважив гер Шиндлер, коли життя не варте й пачки цигарок. Штерн погодився, але в дусі дискусії після біблійної цитати Шиндлера процитував рядок із Талмуду, в якому сказано, що той, хто рятує життя однієї людини, рятує цілий світ.

      – Звичайно, звичайно, – погодився Оскар Шиндлер.

      Іцхак, чи то правильно, чи хибно, але вважав, що саме тієї хвилини кинув потрібне зерно в потрібну борозну.

      Розділ 3

      Був ще інший краківський єврей, який розповів мені, як тої осені зустрів Шиндлера і ледь не вбив його. Цього чоловіка звали Леопольд (Польдек) Пфефферберґ. Він був ротним у Війську Польському під час останньої трагічної кампанії. Поранений в ногу в битві над Сяном, він шкандибав польською лікарнею в Перемишлі, допомагаючи іншим пораненим. Він був зовсім не лікарем, а шкільним учителем фізкультури, випускником Яґеллонського університету, тож трохи знав анатомію. Він був життєрадісний, самовпевнений двадцятисемирічний чолов’яга, міцний як дуб.

      Разом із кількастами іншими полоненими польськими офіцерами з Перемишля Пфефферберґ прямував до Німеччини, коли потяг в’їхав у його рідний Краків, і полонян погнали в зал очікування першого класу, щоб вони там сиділи, доки підженуть транспорт. Дім Леопольда був у десяти кварталах від того місця. Для практичного молодого чоловіка здавалося обурливим і нечуваним, що він не може вийти на вулицю Пав’ю і сісти там на перший трамвай додому. Буколічної зовнішності охоронець із вермахту біля дверей скидався на провокацію.

      У Пфефферберґа в кишені на грудях лежав документ, підписаний адміністрацією німецької лікарні, що він має свободу пересування містом, де йшлося про польовий госпіталь у виразах, які могли стосуватися поранених обох армій. Папір був мальовничо офіційний, з підписами й печатками. Тепер він вийняв документ і тицьнув під носа вартовому.

      – По-німецьки читаєте? – поцікавився Пфефферберґ.

      Така штука вдавалася тільки за правильного виконання. Треба було бути молодим, переконливим, стриманим, не розчавленим поразкою, – подібна горда поведінка є суто польською рисою, чимось таким, що позначає польських офіцерів, навіть тих рідкісних євреїв, що є серед них; цим офіцерство заражали численні аристократи, які до нього належали.

      Німець моргнув.

      – Звичайно ж, читаю, – відповів він. Але, взявши папір, він тримав його як людина геть неписьменна – наче то був шматок хліба.

      Пфефферберґ пояснив німецькою мовою, що має право вийти, щоб навідати хворих. Охоронець бачив лише розмаїття офіційних печаток. Цілком собі документ. Він кивком показав Леопольдові на двері.

      Того ранку Пфефферберґ був єдиним пасажиром «одиниці». Ще не було й шостої години. Кондуктор спокійно взяв гроші, бо в місті досі було повно польських вояків, з якими ще не дали ради у вермахті. Офіцери мали реєструватися, то і все.

      Трамвай об’їхав Барбакан, крізь давню браму

Скачать книгу