LITMIR.BIZ

Скачать книгу

слова про тебе не писав, – подумав уголос Довсон.

      – Мені про тебе теж, – знизала вона плечима.

      Він кивнув й знов перевів погляд на верстат. Скраю, охайно складена, лежала одна з Такових бандан, і, піднявши її, Довсон тицьнув пальцем у стільницю:

      – Глянь, ініціали, які я колись вирізьбив, досі тут. І твої теж.

      – Знаю, – відказала вона. Під ними – і про це вона також пам’ятала – було ще й слово «назавжди». Вона схрестила руки на грудях і всіляко намагалася не роздивлятися його рук. Обвітрені й міцні, це були руки робітника, хоча водночас виглядали шляхетно, навіть витончено.

      – Не вірю, що його не стало, – промовив він.

      – Розумію.

      – Ти казала, що пам’ять у нього була вже не та?

      – Тільки на різні дрібниці. Якщо згадати, скільки йому було й скільки він курив, то я би сказала, що в нашу останню зустріч він виглядав незвично здоровим.

      – Коли це було?

      – Може, наприкінці лютого.

      Він рушив до «Стінґрея».

      – А про це ти щось знаєш?

      Вона заперечно похитала головою:

      – Знаю тільки, що він її лагодив. Там на верстаті течка з замовленнями й коментарями Така, та я можу розрізнити лиш ім’я замовника. Вона там-от.

      Довсон знайшов бланк замовлення й ознайомився з ним, а тоді вже став роздивлятися автомобіль. Аманда спостерігала, як він підняв капот, нахилився, аби роздивитися усе зблизька, як сорочка при цьому натяглася на його міцних плечах… і відвернулася, аби він не помітив, що вона звернула увагу. За хвилину він звернув погляд на пакунки, що були розкладені на верстаті. Заглянувши до кожного з них й кивнувши їх вмістові, він насупився.

      – Дивно, – нарешті сказав Довсон.

      – Що саме?

      – Це була аж ніяк не реставрація. Тут скоріше просто треба було двигуна налагодити і таке інше, дріб’язок – карбюратор, зчеплення, те-се. Гадаю, він просто чекав, доки запчастини надійдуть: із такими старими машинами це звична штука, доводиться чекати.

      – І що це значить?

      – Серед іншого, це те, що власник отак просто сісти й поїхати звідси не зможе.

      – Тоді скажу юристові, нехай сам вирішує це з власником.

      Вона змахнула волосся з чола й додала:

      – Усе одно маю з ним бачитися завтра.

      – З юристом?

      – Ага, – кивнула вона. – Це той самий, що телефонував. Казав, конче треба, аби я приїхала.

      Довсон закрив капот і поцікавився:

      – А звати його, часом, не Морґаном Теннером?

      – А ви знайомі? – сполошилася вона.

      – Та я також маю з ним завтра зустріч.

      – О котрій?

      – Об одинадцятій. І, як я здогадуюся, це той самий час, який він призначив тобі, еге ж?

      Їй знадобилося кілька секунд, аби збагнути те, що Довсон уже зметикував: Так, очевидно, спланував цю їхню зустріч заздалегідь. Якби вони не перестріли одне одного тут, то обов’язково зустрілися б завтра. І як тільки це стало ясно, вона відчула, що якби просто зараз побачила Така, то не знала

Скачать книгу