Моя антологія світового сонета - Віктор Гриценко

Скачать книгу

полоненого веду солдата.

      Ось дітлахи – немовби потерчата,

      а ось рибалка – на грудях луска,

      а ось – жебрак, та схована рука:

      його шарманка не для супостата…

      Прощаючись, віддав солдатик честь -

      від Сакса-співака щось в ньому єсть,

      та не співав чомусь під час роботи.

      Мабуть, лиш рік тому призвався він -

      з резерву чоботар, боєць піхоти:

      летить, як лист, за вітром навздогін…

* * *

      Себе знайшов я в юрмищі солдат.

      В запльованій, прокуреній казармі

      чув вперше голос музи за півдарма:

      в сонеті всі слова послав назад.

      Не побоявшись пострілів гармат,

      пройшла та муза тил ворожих армій.

      Від сліз лиш очі збільшились стократ -

      були великі та безмежно гарні…

      Я ж був таким, як бачила вві сні

      ти, Ліна. Так ти сон свій описала,

      що деякі слова зітер вустами.

      «Ти моряком привидівся мені.

      Зійшов на наш причал, а я стрічала…

      Ти, знаю, флотське любиш до знестями…»

      ІСПАНІЯ

      Хуан БАСКАН

* * *

      Життям приніс я радощі кому?

      Хто пам’ятає друга-нелюдима?

      Бреду життям з роками за плечима,

      від сонечка ховаючись в пітьму.

      А заховавшись, спокій де візьму?

      Як тільки ніч – вже думка невтомима.

      І не рятує від людей ця схима,

      й самому важко…Знає Бог, чому…

      Можливо, що споганив власну долю:

      у вічі їй дививсь, немовби тать.

      І рветься дух, щоб збавитись від болю,

      але не шле Всевишній благодать:

      щоб щось змінити, треба мати волю -

      Любов і Щастя на шляху стоять!…

* * *

      Душа у жмурки грається зі мною,

      а розум бачить, що пошився в дурні,

      але, страшко, не стане на котурни:

      за щастя він не бідкався з ціною.

      Обходжу будь-кого я стороною,

      щоб не заводити дебати бурні.

      Не завше супротивники культурні,

      та їхню ницість поясняв нудьгою…

      Думки німі під тяжкістю такою,

      мені ж здалось: живу в часи блаженні,

      якщо на мить страждання заспокою.

      Щоб зберегти всі знахідки щоденні,

      стискаю їх я владною рукою,

      та тільки пустоту відчую в жмені…

      Гарсіласо де ла ВЕГА

* * *

      Мов карб, у серці погляд ваш, сеньйоро,

      та, хоч цей погляд славити я рад,

      сонета красномовніший стократ

      цей карб очей, дар Неба для актора.

      Очей сонети – гнів чи непокора?

      Таким, як я, немає в них пощад.

      Та дане слово не візьму назад:

      я – бик, що жде свого тореадора.

      Я образ ваш на дереві різьблю,

      цей вірш пишу і Господа молю,

      щоб мій вогонь розплавив вашу твердь.

      Про

Скачать книгу