LITMIR.BIZ

Скачать книгу

спинилася, подивилася на Милоську нерозуміюче, здвигнула сухенькими плечима – мовляв, що з тобою, дитино?

      – Не підходь! – ще дужче першого репетнула Милоська.

      – Ну добре, – замирливо проказала Терендиха. – Не буду, раз не хочеш.

      Милоська ступила крок убік, другий. Хотіла обійти бабу стороною, ще й голову одвернула, щоби очі її не виділи.

      – Еге ж, доню, – долинуло до неї, – мене, звісно, можеш обминати, але від долі свеї не втечеш. Хотіла тобі щось виповісти, та як не хоч слухать, то й не стану…

      – Нема мені про що говорить з тобою! – огризнулася Милоська. – Досить, що ти вже чоловіку мому всякого натеренділа!

      – Та що ж я йому такого сказала?

      Милоська пристала: а й справді, подумала, що вона Стьопці такого натренчила? А він же не розказував нічого, тільки й того, що патякав без угаву: «Любиш мене чи нє?»

      Може, завагалася, баба нічого такого й не казала. Може, сам придумав, щоб нерви потріпати.

      – Ну? – Милоська зиркнула вимогливо на Терендиху. – Що ж ви йому набалакали?

      Баба поправила сухорлявою рукою хустку, цямкнула беззубим ротом, ніби доминаючи щось.

      – Та нічого такого! – перехрестилася. – Ось тобі й хрест святий, що тільки й сказала: жаль Милосю, бо не дасиш ти щастя їй.

      – А то чого ж не дасть? – підступила Милоська до баби.

      – Бо й не дасть, – вела стара далі, промовляючи спокійно й розмірено. – Покинула б ти його, доню, поки не пізно, а то надбаєш дитинку, а життя все’дно не буде, і покинеш ти його все’дно, а дитяті без батька нащо ж тоді рости? Та й сама ти гулящою станеш.

      – Та що ти, стара курво, мелеш! – спаленіла Милоська. – Та я тебе зараз як перетягну штахетиною, то й ноги задереш!

      І, потверджуючи щирість своїх слів та злу-презлу лють, підбігла до плота, вхопилася руками за штахету, смикнула її, а та, чорти б її узяли, струхлявілою була, й за мить лежала Милоська навзнак у вуличній куряві, сама задерши ноги і скавулячи з болю та досади.

      – Бог все видить! – прорекла баба й поволеньки закрочила до свого двору.

      Перед хвірткою зупинилася, оглянулася на Милоську, котра все ще корчилась на дорозі, поойкуючи, зітхнула й проказала сама до себе:

      – Яке йшло, під таке й лягло…

      6

      Про кляту цю пригоду не обмовилась Милоська ні словом ні Степанові, ані батькові з матір’ю.

      Молоде-дурне! Якби ж знала, що з того утаєння вийде!..

      А вийшло он що: роздягнулась увечері, а Стьопка й вирячився.

      – А що це у тебе за синець на задниці?

      Затрусило його, аж зуби зацокотіли дрібко-дрібко, а очі кров’ю набрякли.

      Милоська й губи не встигла розтулити, як він – з кулаками.

      – Ой! – верескнула.

      – Де, падлюко, шлялася?

      Та й – хрясь!!! – в перенісся.

      Потемніло Милосьці в очах, як ото електрику несподівану вимкнуть.

      Як прояснилось, побачила: лежить Стьопка посеред хати, з носа в нього кров юшиться, а над ним мати Милосьчина з вазою кришталевою

Скачать книгу